Блог

Опис відсутній

Ефективність

Блог Зоряни Биндас

Щодня проходжу повз контейнер для пластику, який стоїть у нашому дворі. Причепився він скраю біля баків для сміття. Інколи викидаю туди використані пляшки. Кілька тижнів тому на контейнері причепили п’ятилітрову пляшку, а на ній оголошення: «Знімайте, будь ласка, пластикові кришечки і кидайте сюди, вони потрібні для виготовлення протезів бійцям АТО».
Ну маразм якийсь з тими кришечками, дивуюсь мовчки. Ну невже хтось досі думає, що з кришечок справді можна виготовити протези? Місцева двірниця якось розповіла, що п’ятилітровки з кришками приймають по гривні навіть, а якщо з неї зняти кришку, то вона втрачає цінність. Збір кришечок — Дурного робота, бо пластик здають на переробку і беруть за те — максимум посуд для бійців, але ж не протези. Дорогою на роботу думаю про ефективність, здається, доцільніше було б здавати ті пляшки з кришками на пунктах прийому, а зібрані кошти жертвувати бійцям. Для себе ж давно зрозуміла, що краще за час, який я можу витратити на волонтерство, попрацюю, зароблю гроші та пожертвую їх. Для багатьох волонтерів, переконана я, теж ефективніше працювати та жертвувати гроші, ніж збирати кришечки по місту.

***
Старенька бабуся намагається заволокти в тролейбус мішок, він більший за неї саму. Жінка одягнена в пальто, якому більше років, ніж мені. Мабуть, дуже любила поратись на землі, подумалось, бо так і лишилась зігнута, ніби ходить, пильнуючи, щоб не наступити на грядку моркви, яка щойно зійшла... На допомогу бабусі поспішають два студенти, затягують і жінку, і мішок з кравчучкою.

— Та шо ж то ви так обидва повставали, та бодай єден сидіть, хлопчику, та сядь си, — просила бабуся. — Дякую діти, дякую! Може яка жіночка ше зара зайде, то си сяде коло мене.
Жіночка таки зайшла, правда, десь років так 50.

— Ооо, бабцю, то що ви за такі скарби в тому мішку носите, — питає.


— Та то я кришочки збираю нашим воєнним, здаю там, кажут, то на протези буде! Я туво по цілому місті повирізала фляшки п’ятилітрові, порозвішувала, надрукували мені там хлопці оголошення, та й їжджу, збираю. Але во: приїжджала позавчора-ки, то було іно десь зо дві жмені кришок, та й думаю си, приїду позавтру заберу, як більше буде, дивлюси: а вже й тих нема. Ну хтось бере та й викидає, ну прошу-прошу тих людей, а толку… Але ніц, потрохи, та й збираєсиаво, вже кількадесят тих мішків затлумила.

Жінка слухала мовчки й не вставляла ані слова, а бабця продовжувала.

— Ну видите, вже сили не маю, бо вісімдесят літ. Добре, що на старості спати сі не хоче. То я ночами в’яжу шкарпетки на АТО. Тамтої зими то тільки їх нав’язала… А того року би ше більше в’язала, але шо то… вже люди нитки не приносят. Може грошей не мают, а може вже змучилися від того всього. Та й не маю з чого в’язати. То, бувало, таку вже файну нитку мені приносили, ті шкерпетки були й м’якенькі, і тепленькі, аби хлопці іно перезимували. Я б з пенсії купувала, но тої пенсії не вистачає, десь там шось куплю, але то багато не накупишсі. А того року не знаю… Та й так, ночами в’яжу, вдень їжджу, ті кришочки збираю на протези. Та й так. Але нічо, добре, шо пенсию маю, та й в тролейбусі за дурно їжджу, а шо більше тре...

Бабуся вийшла в центрі, зігнута вдвоє ступала повільно й обережно, ніби боялась наступити на грядку моркви чи пластикову кришечку.

***
Наступного дня в бабусиній пляшці біля мого дому лише 5 корків. Оглядаюсь навколо: ще кілька розкиданих, піднімаю їх і обережно кидаю до решти. Проходжусь навколо, знаходжу ще кілька… Ну її… ту ефективність.

Читайте також