Син командира УПА, внук отамана Української Галицької Армії, Герой України Юрій Шухевич відсвяткує у березні свій 80-ий ювілей. Майже половину життя він провів у тюрмах та на засланнях як політичний в’язень. За ним була лише успадкована сила Роду і Народу, Сила Духу, Сила Божого Провидіння, що стали його власною силою. І сьогодні, на схилі літ, втративши у карцерах зір і здоров’я, Юрій Шухевич не полишає активного політичного та громадського життя. Та чи стала сьогодні Україна такою, якою хотіли бачити її визволителі Української повстанської армії?

  - Пане Юрію, у неділю Україна відзначила 70-річчя створення Української повстанської армії. Чи стали ми тою державою, за яку воювала УПА? - У наших мріях це мала бути українська Україна. А ви подивіться, що сьогодні робиться в державі. Коли ми говоримо про голодомор, то знаємо, що тоді знищили біля 10 мільйонів українців, адже звільняли цю територію для іншого народу. Та зараз робиться те саме, тільки іншими методами. Бо вже 7 мільйонів українців - здорових, продуктивного віку - викинуті за межі країни на заробітки. Молодь, не бачачи для себе перспективи в Україні, також збирається виїжджати. Маленькі діти залишилися без батьків, на руках у бабусь та дідусів. Звідси маємо ранню наркоманію і молодий алкоголізм. Хіба це не той самий голодомор? Пригадайте, як свого часу нам дуже докоряли за вислів «Україна для українців». Але зараз втілюється проект «Україна без українців»! Ми ж боролися за нормальну державу, у якій би людям добре жилося, де були б умови для навчання, праці, лікування, де би люди похилого віку мали достойну пенсію. - Західна Україна завжди була осередком боротьби за незалежність. Чи сучасники віддають належну шану тим воякам УПА, котрі ще живі? - Якщо говорити про звичайних людей, то вони ставляться з належною пошаною до тих, хто воював чи був репресований. Але про владу я би цього не сказав. Особливо про місцеву. Вони люблять хіба що на якісь роковини УПА прислати листівки з вітаннями, зробити невеличке зібрання і побажати цілу купу гарних речей. Але за цими словами немає жодного змісту… Зауважте, я не кажу про владу, яка нині в усій Україні -  бо на сході ще керують радянські чинуші, тільки замасковані під жовто-блакитним прапором. Я зараз кажу про владу місцеву, яка називає себе національно-демократичною: багато слів, але за ними жодних справ не бачу. - У неділю, на Покрови, партія ВО «Свобода» провела у Києві марш боротьби, присвячений 70-річчю УПА. Чи запросили Вас чи інших вояків УПА взяти у ньому участь? - Мене особисто ніхто не запрошував, і не знаю, чи запросили кого-небудь із упівців. З одного боку, вояки УПА – люди дуже похилого віку. А з іншого – «свободівці» могли нам оголосити, що планують марш на Хрещатику для прославлення УПА, що столиця України таким чином буде вшановувати пам’ять усіх, хто загинув у національно-визвольній боротьбі. Але нам ніхто нічого не повідомив, і цей марш - звичайний партійний піар. Ви, напевне, бачили по телебаченню, як вояки УПА, які самі приїхали на ту акцію, скаржилися, що їм навіть слова не дали… - А невже львів'янин Олег Тягнибок не знайшов часу Вас провідати? - Ні. Напевне, він надто високо стоїть, щоби бути таким ласкавим… І це дуже прикро. - При цьому на політичних заходах, приурочених УПА, завжди звучить ім'я Вашого батька… - По-перше, я вважаю, що на свято Покрови, яке збігається з урочинами УПА, проводити будь-яку політичну агітацію дуже недобре. У цей день треба схилити голову перед тими, хто поліг у боротьбі за нашу незалежність, і віддати шану живим, а не піаритися. Бо це не місце і не час для таких акцій. Вони би значно більше розрекламували себе, якби зробили для цих стареньких, які ще живі, хоч щось добре. Щодо використання пам'яті мого батька, звичайно, це для мене болюче і неприємно. Про Бандеру і Шухевича завжди згадують перед виборами і одразу забувають після них. Тому, безумовно, це великий гріх – з релігійної точки зору. А з політичної – просто не личить… - Що зробив Олег Тягнибок, коли був народним депутатом, для визнання УПА? Адже ця тема у програмі ВО «Свобода» закладена на кожних виборах... - У той час у Верховній Раді в цьому питанні були дуже активними депутати від КУН. І їхній голос звучав серйозним дисонансом у стінах парламенту. Але я ніколи не чув, щоби пан Тягнибок так само настирливо піднімав питання визнання вояків УПА. Згадайте також суди, коли Бандеру і Шухевича позбавляли звання Героя України. І ми тоді звернулися до всіх обласних рад (а в нас, на заході, вони всі національно-демократичні) з проханням виступити у цій справі третьою стороною та надати свою підтримку. Однак деякі просто промовчали, а інші сказали, що це не в їхній компетенції. У тому суді брали участь два юристи від ВО «Свобода», але трималися досить мляво. І я ще раз повторюся: за гучними словами я не бачу жодних реальних справ. - Кажуть, що багатьом воякам УПА і репресованим досі не виплатили кількамісячну заборгованість по дотаціях до пенсії… - Мені відомо про це. До мене телефонували люди зі Зборівського, Кременецького та інших районів Тернопільщини, що їм не виплачують дотацій ще з липня. А для тих людей, у кого пенсія по 800 гривень, 100 гривень допомоги є дуже потрібними і помічними. Знаєте, цих стареньких залишилося в живих вже не так багато. І не такі це великі гроші для влади, щоби Тернопільська обласна рада не могла їх знайти. Бо на деякі речі витрачається значно більше… - До слова, Тернопільську обласну раду очолює «свободівець» із львівською пропискою Олексій Кайда. Чи зустрічався він із Вами, мешкаючи в тому ж місті і сповідуючи ту ж національну ідею, що й Ви? - Ні, ми ніколи не зустрічалися. Я чув лише, що він був депутатом Львівської облради. Якимись реальними справами він себе тут взагалі не зарекомендував. Тому для мене було великою несподіванкою, що Кайда раптом очолив Тернопільську обласну раду. Взагалі, партія «Свобода» вже два роки є при владі в західних областях – після місцевих виборів 2010 року. А Тернопільською областю вона керує вже майже чотири роки – з березня 2009-ого. І я щось не чув, що за цей час ви стали жити краще. І у Львові, де також керують «свободівці», особливих покращень я не бачу. Тому не можу сказати, що партія «Свобода» взагалі щось особливо зробила для людей. Можна кидати багато гасел, можна робити марші боротьби та інші акції, - а людям від цього хіба краще? Невже зменшилися хабарі? Стали кращими дороги? Проводиться будівництво соціального житла? А могли вже за цей час стільки зробити для людей... - А як Ви ставитеся до тих партій, які ще не були при владі? - Мені важко судити про тих людей чи партії, які не були при владі і ще не проявили себе. Але я оцінюю осіб, котрих вони включили у свої списки, і бачу, що там є такі, яким би не годилося там бути. Я розумію, що нові партії треба наповнювати, і тому в них з'являються ось такі от «прилипали». Тому мене турбує тільки одне: чи їхні окремі депутати у новому парламенті не стануть тушками. Не сприйміть мої слова як критику нових партій. Просто, маючи великий досвід у політиці, я вже дмухаю на холодне. - Чи вірите Ви, що УПА врешті визнають в Україні? - Дуже боляче, що ця держава досі не визнає людей, котрі воювали за її незалежність та ідея яких врешті-решт перемогла. Україна навіть не вдячна цим людям за те, що вона сьогодні існує. А чи багато потрібно для вшанування? Просто схилити голову… Та немає і цього. Але я дуже надіюся, що рано чи пізно УПА буде визнана. Ось тільки не знаю, чи доживу до цього дня. Однак визнання національно-визвольної боротьби одночасно ляже ганьбою на всіх тих депутатів, які стільки років не хотіли визнавати упівців. - То яким, на Вашу думку, має бути справжній депутат Верховної Ради? - Цього року я сам планував балотуватися на Коломийському виборчому окрузі. Але мені дали зрозуміти, що адмінресурс зробить усе, аби я не пройшов. Бо моя присутність у парламенті сучасній владі вкрай небажана. Тому, дізнавшись, як об'єднана опозиція кинула Олеся Донія, я запропонував йому висунутися на цьому мажоритарному окрузі. Та загалом я анітрохи не вірю тим партіям, які зараз називають себе опозиціями. Бачу, як вони покидали достойних людей, як повиставляли на округах по два кандидати – офіційного і самовисуванця… На мою думку, в них є певні домовленості з партією влади, і тому ми зараз бачимо речі, які не піддаються розумінню. Але я покладаю велику надію на тих кандидатів, які висуваються по мажоритарних округах. Якщо це людина чесна, порядна, добре себе зарекоменувала своєю діяльністю, то я готовий її підтримати. Так само, як вже підтримав Олеся Донія, бо знаю, що він відповідає цим критеріям. Ми повинні бути впевнені, що вони не стануть «тушками» і не дадуть партії влади надалі робити такі речі, як Харківські угоди чи мовний закон. Я дуже хотів би, щоб вони на трибуні Верховної Ради озвучили наші українські позиції на цілий світ. Щоби усі знали, що ми, врешті-решт, народ, а не біомаса. Буду відвертим – я взагалі у ці вибори не вірю. По-перше, в Києві уже всі між собою подомовлялися: і влада, і опозиція. По-друге, вони вже всі були при владі. І що зробили для нас, українців? Ось, приміром, опозиція сьогодні критикує Пенсійну реформу Тігіпка. Я згоден, що вона погана, але що ви запропонували навзаєм? Свого часу я навіть дав готовий законопроект, і він був зареєстрований у парламенті. Але його навіть не розглядали в комітеті. Я згоден, що новий Податковий кодекс недосконалий. Та чи запропонувала опозиція свій варіант? То яке тепер вони мають право критикувати одне одного? Тому я не вірю у цю Верховну Раду, навіть якщо туди пройдуть з десяток нормальних депутатів. Я вважаю, що в Україні потрібна революція: пора змінювати цілу систему, а не просто президента чи прем'єр-міністра. Назріла потреба в самоорганізації громади, яка би стала альтернативою владі і нинішнім корумпованим правоохоронним органам. І змусити владу виконувати волю народу. Багатьох людей лякає слово «революція», але вона не обов'язково повинна бути кривавою, хоча такий варіант я не виключаю. В першу чергу, Україні потрібна духовна революція, і вона обов'язково настане. Бо ми повинні мати свій шлях. Сьогодні одні нас тягнуть до Європи, інші – до Росії чи в НАТО. А можливо нам потрібно йти своїм шляхом – не по вказівці Кремля чи МВФ? - Як же звичайному українцю визначити, котрий кандидат на окрузі буде справжнім депутатом від громади? - На мажоритарних округах це визначити найлегше. Як правило, кандидати - місцеві, й ми добре їх знаємо. Ось вам приклад: тут на Львівщині балотується кандидат, який зараз дуже опікується церквами. Я звернувся до нього з проханням допомогти нашому священику у будівництві церкві на Херсонщині, де, як ви знаєте, засилля Московського патріархату. Кадидат відмовився допомогти навіть дещицею, хоча на свою кампанію витрачає шалені гроші. Знаєте чому? Правильно, бо він балотується тут, а не на Херсонщині. Ось після цього й оцініть його як майбутнього депутата. Так само і у вас, на Тернопіллі. Судіть по кандидату не по його словах, а по його справах. А особливо коли він вже зараз при владі, але людям нічим не допоміг, хоч і має таку можливість. Наш виборець мусить мати розум і більш критично розглядати кожного кандидата, що балотується. Обирати не тому, що той гарний чи роздає гроші перед виборами, а керуватися розумом і совістю. Ось зараз партія «Свобода» зробила цей свій марш боротьби у Києві. Ми ж розуміємо, у скільки він обійшовся, а особливо його реклама! А от на заборговані дотації воякам УПА навіть мізерних копійок не знашли. Це добре, що вшановують тих, хто загинув у національно-визваольній боротьбі. Але є ще ті, хто досі живий, і їх дуже мало залишилося. То невже так важко допомогти, скрасити їхні останні дні? Тим більше, коли партія так гарно піариться на їх імені перед виборами… - Що Ви хотіли би передати упівцям Тернопільщини з нагоди свята? - Усім своїм друзям – і воякам УПА, і членам підпілля, і всім тим, що були депортовані, - передаю вітання і найкращі побажання. Дай Бог вам ще прожити багато-багато років, бути здоровими та щасливими, наскільки це можна в сьогоднішній Україні. І дай вам Бог дожити до тієї України, за яку ви боролися. Олена БУЛАС