Блог

Опис відсутній

Виконаймо наш святий обов'язок

Блог Оеста Глубіша

«Хто шанує батька, той гріхів позбувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає. Усім своїм серцем прославляй свого батька, і не забувай про болі матері твоєї. Пам’ятай, що вони привели тебе на світ. Чим заплатиш за те, що вони для тебе вчинили?» (Кн. Сирах, 3, 3-4 і 7, 27).

Підбираючи тему для написання чергових «роздумів», я згадав про те, що ось уже тривалий час в Україні відродилося свято Матері, яке ми відзначаємо в другу неділю травня. У програмі цих урочин - тематичні вечори, концерти, під час яких вшановують матерів.

Будучи учасником цих святкувань, часто радію, оскільки відчувається, як багато тепла, любові, пошани, доброти і чуйності дарують організатори свята найдорожчим людям – матерям. У багатьох із них на очах сльози. Сльози радості і вдячності за таку увагу і пошану.

Однак роздумуючи над цим святково-урочистим дійством, хотілося б висловити деякі свої міркування щодо цієї доброї і дуже потрібної справи. Вшановуючи наших матерів під час свята Матері чи у дні їх народження, іменин, ювілеїв, прошу вас роздумати над такою проблемою. Це дуже добре, що ми приділяємо увагу цим дорогим людям у святкові для них дні, однак виникає запитання: а як у повсякденному житті? Яку пошану, увагу надаємо ми, їхні діти чи онуки, своїм матерям (і не тільки їм, але й батькам, бабусям чи дідусям, тобто нашим родичам взагалі) за те, що вони народили нас, привели у цей чудовий світ, дали найдорожче – життя? Зрештою, саме тут, на землі, прийнявши Тайни Хрещення і Миропомазання, маємо можливість (і навіть обов’язок) здобути собі найвищу Божу ласку- щасливу вічність, Царство Небесне. Якби ми не прийшли у це земне життя – часто дуже складне, нелегке, з багатьма труднощами, проблемами, терпінням, які, між іншим, теж дуже потрібні для спасіння -, то ми не мали б цього великого привілею: після нашої смерті вічно перебувати у Божій світлиці, жити поруч з Ісусом Христом, з невимовною Небесною радістю споглядати на Нього. Власне, цю можливість ми отримали через батьків.

Ентоні де Мелло у своїй книзі «Джерела» пише: «Історичні обумовлення мого приходу на цей світ були окреслені так само, як умови приходу Спасителя. Мав визріти час, мало бути найбільш відповідне місце, мусили скластися відповідні обставини, аби я врешті міг народитися.

Бог обрав земних батьків своєму Синові і наділив їх тими індивідуальними рисами, які їм були необхідні, аби прийняти Дитину, що мала народитись. Я розмовляю з Богом про чоловіка і жінку, яких Він обрав для мене батьками… розмовляю до тих пір, поки не почну розуміти, що вони були саме такими людьми, якими й мали бути для того, щоб я став тим, чим Бог хотів, аби я був…»

Згідно з наукою Церкви, батьки для своїх дітей – це Божі заступники. Господь Сам творить душу кожної людини, а до творення тіла долучає батьків. Тому батьки після Бога, найближчі і найдорожчі кожному з нас. В їхні руки Всевишній вручив наше життя і наше виховання. Зрештою, даючи Десять Заповідей Божих, тільки три перші Творець призначив на свою славу, а сім інших – для добра людей. І першою після них поставив четверту заповідь: «Шануй батька й матір твою, щоб тобі було добре, і щоб ти довго прожив на землі».

Діти зобов’язані шанувати батьків не тільки тому, що вони для них Божі заступники, але й тому, що така воля Божа. Ми завжди повинні бути свідомими того, що шанування батьків – це не просто рада, заохота до виконання цього святого обов’язку, але й Божий наказ, Заповідь, Закон. Таким чином, хто не шанує своїх батьків, той противиться Божій волі, грішить, ображає Бога.

Якщо глянути на сьогоднішнє суспільство, зокрема на стосунки батьків і дітей, то побачимо, що у цій важливій сфері є серйозні проблеми. На жаль, у багатьох родинах цього пошанування, любові дітей до батьків бракує. Звичайно, є причини, як мовиться, і об’єктивні, і суб’єктивні. Трапляються випадки, що деякі батьки самі сприяють цьому, оскільки або залишають своїх дітей ще маленькими, кидають напризволяще, або зовсім не займаються їх вихованням. Однак буває і таке, що чимало дітей, маючи добрих і турботливих батьків, не слухаються їх, зневажають, навіть підносять руку на них. На превеликий жаль, відомі випадки навіть убивства своїх батьків.

Закон Мойсея у своїх приписах суворо осуджував дітей, які не шанували своїх батьків, зневажали їх, кривдили, проклинали чи підносили на них свою руку. Саме тому в Святому Письмі Старого Завіту сказано про те, що за провини проти батьків, накладається на поганих дітей різні покарання, включно з карою смерті: «Проклятий, хто зневажає свого батька і свою матір» (Втор. 27, 16). «Хто проклинає свого батька або матір, того скарати смертю» (Вих.. 21, 15-17).

Скільки-то сьогодні дітей бунтується проти своїх батьків, проти дисципліни в сім’ї, школі, проти авторитету Церкви і держави. Один визначний діяч говорив, що «ми робимо великі старанння побороти страшну хворобу віку – рак, хочемо знайти ліки від нього. Від захворювань серця, паралічу, але – повірте, що найбільша і найжахливіша недуга нашої суспільності – це злочинність молоді». Видатний американський письменник Марк Твен подає цікавий образ одного юнака, у якого з роками міняється думка про свого батька. «Десятилітній хлопець думає, - пише він, - що його батько дуже багато знає. Маючи 15 років вважає, що він сам уже так багато знає, як і його батько. Двадцятилітнім юнаком він переконаний, що він удвічі більше знає, ніж його батько. Досягнувши 30 років життя йому деколи приходить думка, що все таки в дечому він міг скористатися порадами свого батька. У своїх 40 років починає розуміти, що його батько таки дещо більше знає від нього. Коли ж йому минає 50 років, то він знову починає радитися зі своїм батьком, а перейшовши 60-літній рубіж свого життя, коли його батька вже немає в живих, тоді йому здається, що його батько був наймудрішою людиною у світі».

Роздумуючи над цими проблемами у стосунках дітей і батьків, не можемо говорити лише про негативні приклади, адже, на щастя, у нашій історії, починаючи від її початків, і закінчуючи сьогоденням, є багато дітей, які вміли і вміють шанувати своїх батьків, дякувати їм за своє народження і виховання. Найкращим прикладом цього пошанування і любові до своїх батька-матері є Сам Ісус Христос. Він постійно любив і поважав свою Матір – Пречисту Діву Марію. Саме на ЇЇ прохання Він зробив чудо в Кані Галилейській, хоча тоді час Його діяльності ще не прийшов. Під час смерті на хресті Ісус доручає Свою дорогу Матір опіці Свого улюбленого учня – святого апостола і євангелиста Івана.

Завершуючи свої роздуми, я не плекаю наївної мрії, що після їх прочитання багато наших читачів кардинально змінять ставлення до своїх матерів чи батьків, якщо, звісно, вони ставляться до своїх батьків негативно. Проблема, по-перше, в тому, чи ті, кому варто було б знати про ці істини і їх дотримуватися, взагалі прочитають цей матеріал. А якщо навіть і прочитають, то чи зрозуміють, зроблять відповідні висновки. Молімо Господа Бога, можливо, так, як це робив видатний американський генерал Мек Артур: «Мій Боже! Дай мені сина, який пізнав би Тебе і знав, що пізнання себе самого є наріжним каменем знання. Дай мені сина, серце якого було б чисте, а мета висока; який посягав би у майбутнє, не забуваючи минулого. Дай йому скромність, щоби пам’ятав простоту справжньої величі. Відкрий йому правдиву мудрість та лагідність. Лише тоді я, його батько, зможу сказати: «Я не прожив намарне».
Вважаю, що таку молитву за своїх дітей – сущих і тих, що мають ще народитися, повинні проказувати до Бога усі батьки і матері.


Читайте також