Микола - голова Підволочиської РО ВО «Батьківщина», займається доставкою допомоги на передову. Під час поїздок було всяке, але, каже, найстрашніше було тоді, коли довелось додому забирати вже вбитого бійця. - Нам приходилося втікати від обстрілів біля Нікішина, Кримського, Чорнухіного, Столиці Луганської та переховуватися під мостами в Пісках (біля Донецького аеропорту). Після того як ми побували у наших хлопців під. Волновахою, буквально відразу після нашого від’їзду почався обстріл і тривав 3 дні, – розповів М. Скуйбіда. Вперше на Схід Микола Михайлович з друзями відвіз допомогу ще в червні, але доставили її лише до блокпоста та повернулися додому. - Спочатку я, як заступник голови Підволочиської районної ради, мав на меті забезпечити всіх наших призовників та добровольців засобами захисту. Після того як кожен наш боєць отримав каски, бронежилети та зброю, я з однодумцями, почали збирати та адресно доставляти допомогу кожному землякові. Після перших поїздок, ми переконалися, що залишати допомогу та передачі нашим хлопцям на одному блокпості не ефективно, вони не завжди мають можливість її отримати. Тому, ми прийняли рішення, розвозити допомогу та передавати її в руки нашим хлопцям. Ви знаєте, вони зізнаються, що спілкування з земляками для них навіть дорожче за цю допомогу, що ми привозимо. Коли ми були на одному блокпості під Волновахою, туди приїхав один наш боєць з сусіднього блокпоста. Щоб не втрачати часу, ми передали ним допомогу для нього та його побратимів. Коли ми вже від’їхали на кілометрів 30-ть, зідзвонилися з тими хлопцями, щоб переконатися, чи все вони отримали, а виявилося, що вони на нас дуже образилися, бо не хотіли щоб ми минали їх. Нам прийшлося повернутися. Хлопці раділи та були дуже гостинними, – розповів Микола Скуйбіда. За його словами, не дивлячись на всі труднощі, хлопці сповнені духом патріотизму та оптимізму. - Настрій на передовій – бойовий, там знаходяться справжні патріоти, Герої. Вони вдячні волонтерам та людям доброї волі за допомогу, за молитви, діткам за малюнки та сувеніри, які хлопці дуже цінують. А ще вони зізнаються, що менші втрати несли, коли йшли в наступ, а не в умовах лже-миру, коли вони нерухомо знаходяться в одній точці, до якої ворог вже пристрілявся з усіх сторін, – передає пан Микола. Продуктів, каже він, у хлопців є вдосталь. Воїни просять теплих речей, одягу, та солодощів (варення, халви, печива, згущонки). Волонтерам вдалося поспілкуватися з декількома місцевими. - Від тих місцевих, з якими я говорив я не чув ані слова про підтримку сепаратистів. Навпаки, жінки з сльозами на очах просили нас приїжджати частіше, підтримувати наших бійців, вони на місці допомагають їм чим можуть. В Слов’янську, який звільнили від сепаратистів, одна місцева жінка показала нам страшні шрами на її тілі. Вона розповіла, що одного дня на її подвір’я сепаратисти завезли гранатомет, зробили один вистріл в сторону дислокації українських військ та швиденько почали втікати геть. Жінка встигла зібрати документи та цінні речі і тільки вийшла з хати – пролунав вибух. Таких випадків, коли бойовики робили так звані наводки на оселі мирних мешканців було чимало. Та жінка сьогодні готує їсти нашим військовим, які обороняють Слов’янськ, – зазначив Скуйбіда. За тиждень на Сході волонтери зустріли 30-тьох бійців з Підволочиського району. Наймолодшому Сашкові – 19 років, найстаршому – Зеновію – 55-ть. - Коли ми їхали минулого разу, з адресною допомогою, їхали до 17 своїх бійців, а знайшли 22-вох. Цього разу їхали до 27 і ще 3-оє знайшлося. Найстрашніша з усіх моїх поїздок була тоді, коли ми їхали забирати тіло нашого земляка. Так сталося, що в неділю зранку ми з ним бачилися на блокпості, я передав йому вісточку з дому, а вже за два дні я їхав за його тілом, – з сумом пригадує Микола Скуйбіда. За час бойових дій на Сході Підволочиський район втратив одного біця, один – в списках пропавши без вісті, ще один – в полоні. Джерело: прес-служба "Батьківщини"