Три роки тому на віче в центрі Тернополя зібрались десятки тисяч людей, а Євромайдан, який переріс у Революцію Гідності, перейшов у активну фазу. Тернопільські студенти, громадські активісти, небайдужі — вийшли на вулиці міста підтримати студентів, яких побили силовики у ніч на 1 грудня. Тоді Театральний майдан був заповнений вщент, а також переповнений весь простір від вулиці Коперника до Катедрального собору. Такого великого мітингу Тернопіль не бачив ще ніколи. Тернополяни кажуть, що тоді активні учасники Євромайдану відчували і обурення через дії влади, і піднесення через єдність і згуртованість.

Радіоведучий, МС, студент Андрій Бураков:

— Ми зібрались студентськими профкомами, студентське наукове товариство, пішли від ТНЕУ в "педагогічний", потім то ТІСІТу, потім до "медичного", а на майдані підключився "технічний". Це була перша наймасовіша хода, коли всі студенти прийшли на майдан. Напередодні побили студентів, це нас найближче торкнулось. Ця ситуація була піднята в кожному виші окремо, а потім керівники студентського самоврядування зібралися і студенти підтримали. Ми йшли великою колоною біля озера. Не було питань: чому ми йдемо, для чого, ми це всі і так розуміли. Коли постало питання: йти на пари чи на майдан, всі одноголосно вирішили. Співали гімн, нам сигналили машини, зупинялись маршрутки. Тоді ми були дуже згуртовані. Вже потім майдан перетворився на якісь флеш-моби. Думаю, тоді треба було діяти рішучіше.

Журналістка громадської спілки "Рада бізнесу Тернопілля" та волонтерка "Логістичного центру допомоги бійцям АТО" Любов Вовк:

— Найяскравіше, що пам'ятається, це відчуття єдності. Було багато молодих людей. Я вела тоді молодшу дитину в садок, а студенти Галицького коледжу єдиною колоною йшли на Театральний майдан. Це був ранок, вони йшли не на пари, а на Майдан.. Було надзвичайно приємно. А ввечері колони студентів інших навчальних закладів йшли з майдану. Я не знаю, чи їх хтось організував, чи вони самі так, але це було приємно. Були нічні перебування на майдані. Збиралось менше людей. Варили чай, пригощали місцеві ресторатори чаєм, були приємні розмови. Першого грудня вперше потрапила на майдан у Києві, була з братом і його родиною. Тоді саме готувався мітинг і протести.


Голова Тернопільської міської організації "Студентська Свобода" Ігор Костюк:

— В той момент було багато людей на майдані, у навколишніх кафешках відігрівались і пили чай. Вийшли студенти в першу чергу. Тоді ще спочатку і були певні конфлікти, бо одні університети виходили, інших ректори ще не відпускали, бо не могли визначитись, кого підтримувати. Студенти зібрались на площі, був вільний мікрофон. Не було єдиної лінії. В мене особисто були двоякі почуття, бо майдан збирався за євроінтеграцію, я тоді розумів, що то бутафорна мрія, бо в Європі нас не чекають, а економічний союз з Росією толку нікого не принесе. Але було відчуття, що завдяки протестам є можливість змінити стан речей. Ми з громадськими активістами та друзями почали задавати темп, щоби скинути Табачника, висували вимоги до влади, щоб покращити ситуацію в країні.

Громадський активіст Тарас Дячун:

Я на майдані у Києві був з 22 листопада, тобто з самого початку Євромайдану. В мене тоді була і можливість, і бажання. Побув кілька днів, усе це почало притихати, я поїхав додому. Перед побиттям студентів я передзвонив до друзів у Київ і запитав, чи є сенс їхати. Вони сказали, що ні, що, мабуть, це вже все затихає. Зранку ми прокинулись в іншій державі. Три роки тому 1 грудня я прямував на Київ. Тоді були перші сутички, організовувалось харчування. Згадується пізніший момент, ми чергували вночі, в 4 ночі повертались назад, повернули на Майдан незалежності, а там встановлювали ялинку. Це так виглядало, як оточення. Комунальники виставляли щити, там був "Беркут", було таке враження, що готується зачистка.

Фото Володимира Явнича, Дубельтівка