Ярослав Венцко танцює на пілоні близько п’яти років. Про свій вибір не шкодує, а усім, хто каже, що це не правильно посміхається і нічого у відповідь не каже, бо ще змалку не звертав уваги на чужу думку. Ярослав здобув багато перемог, його учні самі викладають, тому свої заняття вважає успішними та ефективними.
— Як дізнався про танець на пілоні?
— 4 роки тому зрідка бачив такі виступи з екранів телевізорів і самому захотілося спробувати, але спробувати танцювати, а не тертися біля пілона. Тут потрібна і сила, і витривалість, і розтяжка.
Моя мама колишня гімнастка, яка мене нічого не вчила. Я дізнався, що вона займалася гімнастикою, коли почав цікавитися танцями на пілоні, тоді вона показала свої медалі та нагороди.
— Де займався вперше, у якого тренера?
— У Багіри я розпочав займатися активно, бо хотів досягти високих результатів. На заняття приходив скоріше, а йшов останній. Вдома сам тренувався дуже часто. Спілкувався із фахівцями своєї справи.
Пізніше став хорошим учнем з високими результатами. Коли Багірі не виходило проводити заняття я почав її підміняти. Займатися зі мною було не дуже цікаво, але я практикувався. Найкраща порада, щоб досягти успіху — це практика.
— Налаштовували співпрацю із "Каруною", але не вдалося. "Каруна" мала закупити якісні пілоні, а в нас мала бути відповідна заробітна плата, — зазначив Ярослав.
— Інколи думав все кинути, але нічого мені не приносило такого задоволення, як заняття пол-денсом.
З одного приміщення мене просто вигнали, хоча зал був проплачений ще на 2 тижні. Знайшов інший зал, який потребував капітального ремонту.
Сам робив ремонт, а також просив друзів, щоб допомогли, — розповідає Ярослав Венцко.
— Чи важко самому займатися?
— Дуже важко, бо потрібно, щоб тебе хтось страхував, аби ти не впав головою вниз. Це такий вид заняття, де потрібен погляд збоку.
— Я пробував працювати усюди, але завжди повертався до танцю на пілоні.
— Як рідні і близькі відносяться до вашого заняття?
— Терплять ...
— Я веду зараз лише дитячу групу. Маю хороших тренерів, з якими я тренувався більше, відправляв на курси, щоб вони дізналися ще більше. Мені лікарі не дозволяють займатися будь-яким спортом, бо у мене інвалідність ІІ групи. Батьки хотіли, щоб я працював на державній посаді, але не склалося.
— Діти займаються старанно, відвідують заняття без пропусків. Я з них хочу виростити чемпіонів, спортсменів, — зазначив Ярослав.
Ярослав Венцко говорить:
— Хто не впенений в собі, тоді гайда до нас!