— Ми знали, куди їдемо, і знали також, що нас чекає. Кожен їхав з певною установкою, з настроєм подолати агресора. Щодо місцевого населення, то людей обурюють стрілянина, безлад, хаос, що панують там, де вони прожили все своє життя. Їм доводиться залишати свої домівки, звичний і влаштований спосіб життя. Багато людей виїжджали з дітьми до Харківської, Полтавської областей та й в усю Україну. Вразило хлопців те, що місцеве населення ставиться до українських військових ввічливо. - Вони за Україну, а не за Росію. Допомагають продуктами, водою. Здивувало те, що звучали слова підтримки, вдячності і навіть заклики на кшталт: “Швидше, хлопці, наведіть у нас порядок!” А біженці, які їхали зі Слов’янська, говорили: “За два місяці ми перший раз побачили український прапор”. З негативного було те, що дехто з місцевих мешканців казав, що їх втомили постійні блокпости, перевірки, вони перешкоджали виконанню наших службових обов’язків, відмовлялися виходити з машин і надавати їх для огляду. Щоправда, це були поодинокі випадки. Василь та Юрій разом з колегами  несли службу на блокпосту, спорядженому мішками з піском, бетонними плитами, освітленням. Перевіряли транспортні засоби на наявність вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв. Підозрілих документували, фотографували, а потім вже місцеві правоохоронні органи перевіряли на причетність до сепаратистської діяльності. — В нас було що поїсти і де переночувати. Коли ми вирушали, то мешканці Тернопілля допомогли нам продуктами. Харчувалися сухими пайками, дуже також важливо, що з місцевої лікарні нам приносили гарячі страви. Найважче було звикнути до воєнної обстановки. Але людина до всього звикає, і за 30 днів нашого перебування у зоні АТО ми змогли налагодити там свій ритм і спосіб життя. Кажуть, що після роботи на сході дещо в них змінилось назавжди. — Світогляд змінився кардинально. Якщо раніше вважалося, що Україна і Росія — це братерські народи, то нині неможливо миритися з ситуацією, що склалася, зі зневажливим ставленням до українського народу, зокрема, до Заходу країни, тупа путінська пропаганда перейшла всі дозволені межі. Змінилося також і уявлення про мешканців Східної України. Якщо раніше нас розділяли, то тепер ми один народ, одна нація. Нам нема що ділити. Ми єдині. І весь той період, що ми перебували на блокпості на кордоні двох областей, люди нас дуже підтримували. Нам частіше треба їздити в гості одні до одних, щоб не виникало в майбутньому непорозумінь з мовною ситуацією чи “страшними бандерівцями”. Ма матеріалами Ірини Кошіль, НОВА