Блог Ростика Фука та Миколи Шпаковського

Була сталасі така колисічна справжна історія. Зима, польова дорога, ніч, світе місєць, а сани їдут, гості вертаютьсі з весілля. Ту їдна зіскакує з саней і шось рухом визбирує по дорозі до торби. Друга баба кричит:

- Манька, ти шо там збираєш?

- Пампухи, ше горичі, дивисі, гет паруют!

- Але на вісіллю нам не давали пампухів!

- То шо я туво збираю?

- Та то бігме конєчі ланяґи!

Тай ніби добрий ґосподар чи ґосподиня все мают нести добро додому. Але чи все то добро є добром?

«Добра гостина – як мняка перина, а нездала - скрипит як незмащені педала» - так моя бабця Міхаліна казали. Від неї люди все з празників йшли наїджені, напиджені, ше й каждому давала по пакуночкови з перекладанцями і мнясним. Пенсії мала пару рубель, бо шо там на тій фермі сильно тогди люди заробляли? Але каждої неділи по церкві накупльовувала нам в склепі цукорків з чиколядом і по морозиві. Кубаси до смерті сама робила, а дожила до дивідесять трох років. Правда, кишки вже так фест не годна була начисто прополоскати - а вокулярів не носила принципово, то деколи в тій кубасі міг і кавалочок свинєчого тойво-во на зуба попасти, але ніхто сі не бридив, бо вона дуже файно перчила і додавала троха кропиви для востроти. Зара вже так не роблят.

Для найліпшіших гостей пальцьом пхана кубаса все мусе бути. Бо в ґамазинах ніц доброго теперкай не знайдеш, навіть копичинецкі кубаси то як сі каже – вухо, горло, ніс, піська, срака фіст. Аво заколю свиню, розпарцелюю на то шо гідне і нє – тай кажу до свої старої, жи шинки тре вудити. А сусіди як зачуют той запах диму і мнєсива, то вже якісь добріші сі роб’ят і добрийдень скажут, тай ше напрошуютьсі в гості на ту свіжину. Але на всіх не настарчиш. Як їм малі з Польщів торбеґи передают – то мене хтось кличе? Ая. В послідну чергу хіба. Тай люди бувают всілякі, во зара Паска в нас шойно була, ходили до церкви сьвітити кошики. Во повчіпают си ті вокуляри на півголови, жи не знаєш чия то дитина. Тай по прічосці не знаєш чи то хлопец, чи дівка.

Тай гості бувают різні. Деколи закличеш ближчішу родину, вони ті принесут каждий по пачці птічого молока, а наїдят кубасів, голубців і сальцисонів на двісті гривнів каждий. І до себе на другий день шьват не кличут, бо буцім їдут гроби св’ятити до їхного зятя на Зборівщину. І так каждий рік. А в мене як вродивсі недавно малий, то я рішив за хресного взяти Юрка Завадского з Тернополя. Він там має свій бізнес, їкісь підсвічники робе, чи шо. То, думаю, може троха більше буде подарків привозив, кажут, жи дуже пурєдний чоловік, вже має вісімнайціть похресників і каждому на Миколая шле теплі шкарпєта і по книжечці Катехизу, бо має файного прінтера вдома. Ну і вже взавтрі чекаю на него з Гальом, може малому нові райтузи з базару привезут, ато старі вже вобісцяв наніц.  

Тай такі то презенти. В нас все, шо би там не було, іменини чи хрестини – несемо пачку чиколядних цукорків, «Тернопіль вечірній» або «Вітання з Трембовлі». А гроші в кунверті або так, до кишені, як то дохторам чи ксьондзам пхаєсі. І шо я вичислив? Та пачка цукорків мандрує по вшій родині. Нині вдаруєш Мількови на іменини, а вже за тиждень Мілько йде на день народження до Бурдуляка, ше за пару неділь Бурдуляк йде на хрестини до малих Цюників, а ті за місєць йдут на вісіллє до Шадринського з Прошови. І так далі, пройде рік, гет поки ті хтось не принесе на Зелені свєта назад ту саму пачку, трохи вже вимняцкану, але нічо. Тай так то всьо виглідає, буцімто ти сам собі то наперед подарував.

Але заким ше ходисі в гості, то тре ходити. Бо во скоро як проведут нам до села того тернета, то всі будут сиділи по хатах. Кажут, жи японці придумали їкусь горівку і їдло, жи можна передавати вонлайн. Запхав в свого бамбука флешку, а з тамтого боку ті перекидают на сто кільобайтів випити і на підисєть сільодки на закуску. Але тре мати моцного антівіруса, бо заким буде йшло по дротови те добро, то махабунди можут шось підмішати до тої горівки і будеш врацав за хатом півночі в ліпшім случаї. Ну і сільодку тре на провірених сайтах замовлєти – Резетка, кажут, буде сама надійна. Тому рихтуйте, люди, ліктронні гранчаки і лижки з тарілками, продавайте столове шрібло і хрусталь, бо в кого борший тернет - той і буде багачом, а в кого нє - най поцілує конє…