Їкби хлопи так балакали про горівцуню як баби про лахи і мальовидла, то би виглідало десь такво.

– О, а та фляшка ґлянц підходе до твоїх валивоких вочей, таво, як намішити з живим пивом – так не буде кидавсі твій горб, ту добре з родином, бо голова від ньої і так часом болит, а тую ліпше сховати в гараж, як будем нині рихтували мого грата – то їкраз сі придась як антіфріз, бо я вже і так змерз як пупец.

Як казав поет Федьо з Моста – кіко часу й гімна кануло в небуття – так все сі стає і з горівком. Були го закодірували, як напала білочка, а він був порубав двері сільради, бо не дали му за його паї штири мішки зерна і триста восімдисят гривнів. Але то таке. Перестав пити – перестав писати. Шось го муче. Певно та бібліотекарка Маруська з родини Давосирів, жи любит видзвонювати на національні радія і довго шось пашталакати про правила української мови на фоні аграрної кризи. Чи шо там є.

Горівка для хлопа – то як бендзина для машини чи фріон для холодильника. В селі всьо сі вимірує півлітром. Тре піхчи до Миколи Голуба домовитисі, аби зворав ті гектар поля – береш фляшку шоб втиснутисі в чергу, бо в него всьо розписано. А ше ліпше дві – тогди взавтрі тобі точно приїде. Пішов до склепу за хлібом, вдусив чекуню з Михаськом Рузиком, заодно повогорили чи варто на другий рік кукурузу сіяти. Вже з користю провів час і взнав більше. Я вже не кажу за профілактику розмаїтих там хоробів, таких як ґрипа, коклюш і пендицит. Бо хлопові в селі нема коли слабувати, роботи до пісєчої мами. Правда, бувают і такі, жи люблят си попри руль хлебнути стопідисєт, але вони довго не жиют добре – або на цвинтарі, або в тюрмі. Бо горівка не для того придумана, то є, як казав той самий Федьо, розрйадка для інтилекту. Бо мозок ніби дуже сильно сі напрагає і невіть робит, коли ми спимо, йому тре так само відпочивати. Горівка якраз для того підходе. Казьонка добре, а бурачанка ше ліпше.

Тай вшім тре занести в кишеню. Тому дай, тому дай, а тобі шо сі лишає, а най го качка копне? Тіїво депутати, хоть і від народу, тожи шось почали підскакувати, жи то їм замало і то їм ше сі належи. Во так і берут ті, жи гміют шьпівати і вдігатисі, хоть він і був лемко, але в бойківскому буде, а на вихідні він ґаліцуцен вже. Такі прийшли часи, вар’яти. Цуґцванґ. Хто був лакомий – той і буде лакомий. А я во вогору і ніц ми сі не стане, міліцаї наших сі фест стриґа боят, бо тійво лемеґи гірші від востатної курви і власті. Їдна нирка ми сі всохла. Я без того-во. Але як є любов і то ше їкась, в курву мать, довіра має бути, форвец! Бо як любиш – то граєш і товчеш її до побічні жеби гет вобценьки на стриху сі трисли. Біля вобразів на весіллє, а ті вобрази в нас на празники.

Аво позавчера приїхавім з Теребовлі зо суду, посадили на три їдного волиняку, Сашку Любасюка. Він був в зятьох в Мироська Шаргана, того, жи бувший мент. А придумав си на рівнім місці горівцуню з пияків збирати. Поставив си палатку як перед виборами коло склепу і написав такево:

«Шановні односельчани! В цей скрутний для нас і для нашої держави час, коли горівка всьо дорожчає, а зарплати всьо худнут, пропоную вам інвестувати куплений алкоголь в мій бізнес. Їдним словом, здаєш мені півлітри, а за тиждень получаєш літру. Ніяких вобманів, всьо сі рахує на кумплюторі і примножуєсі в тарі. Досить пахати на депутатів, пора і про шьвєта подумати! Приводьте людий і получайте ше по півлітрі за каждого в бонус.»

Хлопи сі втішили, давай носити горівки ящиками. Воно і направду так зо два місяци робило, каждий відбивав, колєґів приводив, получав бонуси. Аж ту нараз перед Миколайом і пропав Сашко. До него дзвонят - абонент не тойво. То їкимось чудом після Різдва найшли го в Солотвино, він ті всі горівки контрабандом передавав циганами на румуни і хтів за виручку купити си хату в Перемишлі.

Горівка – то ше для того, би стирати памніть і для провірки характеру. Ну бо є таке, їден нап’єтьсі і вже рухом лізе, де би шо вчворити, а другий йде спати, таяк мій вуйко Бакалец. А його жінка Леська – то баба-грім! І во десь по празнику він був сі напив, лежит як небощик, шкарпита подерті на пальцьох тай ше смердєчі. То вона йому там поналівала каустіку, а то є кислота. На другий день він си ті ноги помив, пече, жи вочі вилазять, така реакція пішла! Думав, жи гангрена пішла. Але нє. Ше пару літ ходив і робив кіньми. Бо найбільше в життю він їх любив. А потім взєв і гмер від старості чи від чого там зара люди гмирают.

Але найгірше - то коли хлоп горівкою лікуєсі від дипресії. Ніби всьо має, всі їго люблят, тай він сі не злостит ні на кого, але понакручує собі, жи він є сам на тім цілім шьвіті і від того му хочесі випити ше більше. Зраня чвертку до чаю, в вобід кампот зо спіртом, а ввечері вже можна і чистого ґольґнути перед сном, аби сі забути. А разом з тим вшім забуваютсі і плани на майбутнє. Вже ніби ніц не робит, а поголитисі часу нема, бо нема охоти. Життє втрачає смисл, і ябка вже не такі солодкі, як ті, жи сі вродили позатамтого року. Кольори тьмяніют, пульс слабне і лишаєсі тілько жаль за пропитими роками…