Блог Зоряни Биндас

Були перші дні нашого підйому на перевал Торонг-Ла, Гімалаї, Непал. Добряче змучені дорогою, але ще не виснажені тривалим перебуванням у мандрах, ми зустрічали чимало туристів з інших країн. З багатьма пересікались і потім по маршруту в лоджах.

Стандартні питання: а ви звідки, куди йдете, де сьогодні зупиняєтесь. Мандрівники з наших країв нам поки не траплялись, тож коли до нас підійшов чоловік і заговорив російською, спочатку були здивовані. Назвався Андрієм. Перепросив у своїх колег і попередив, що мусить просто зараз негайно і щиро висловити все, що думає про події, які відбуваються на сході нашої країни, а також сказати кілька слів про Крим.

Я наїжачилась.

— Я розумію, що відбувається насправді. Мені дуже соромно перед вами, — промовив Андрій російською. — Як юрист, я усвідомлюю, що Росія порушує всі можливі й неможливі норми і правила. Я розумію, що це все неправильно, що так не повинно бути. Ми виходимо на демонстрації й мітинги, ми підтримуємо Україну, але нас дуже мало… Я просто мав це сказати.

— Андрюха, закрий рот і подумай про те, що тобі не один день ще бути з нами в треку, — гаркнув його друг, який обожнює Путіна, попід руку відвів його від нас.

Ми зустрічали росіян ще раз того дня, а ввечері вони шукали місце для ночівлі в тому ж селищі, де зупинились ми. Вже наступного дня ми обігнали наших нових знайомих, залишивши їх позаду. Згідно з планом, вони мали дійти майже до верхнього табору, але на перевал вирішили не підніматись, оскільки їм це здавалось заважким. Вони мали повернутись назад. А ми трохи вирішили зробити петлю і сходити ще на найвисокогірніше озеро світу — Тілічо, відтак, на сам перевал ми мали би прийти пізніше.

— Ви знаєте, оце недавно гелікоптер евакуював одного росіянина, йому стало кепсько на підході до верхнього табору, — розказували мексиканці, з якими ми також пересікались кілька разів.
Хотілось вірити, що той росіянин, якому стало зле, не Андрій...