Блог

Опис відсутній

Різдвяний гостинець

Блог Зоряни Биндас

Коли сестрі було років вісім, а мені на чотири більше, ми щоліта брали у діда з бабцею кролика. Тримали в клітці надворі, інколи випускали на траву погратись. Надивились тоді мультиків про Вінні Пуха, де був кролик, і нам хотілось мати ручного зайчика. У вухатого не було компанії, лише ми з сестрою стали його єдиними друзями.

Кроля назвали КрОля і щодня ходили його годувати. Годувати було чим і особливо не заморочувались: трави рясніли в саду, в малині, попід хату. А на городі постійно була морква та буряк, які слід було проривати. Словом, у Кролі було вітамінне літо. Ми навідували вухатого вранці та ввечері, говорили до нього, гралися. Те, що в нас живе Кроля, розповідали друзям і навіть приводили показувати.

Наприкінці літа Кролю — вгодованого, великого та задоволеного життям — тато відвозив машиною назад діду в їхнє село. Вухатого ніхто не питав, що він про це думає, але ми щиро вірили, що зробили йому чудові канікули.

— Ви так розгодували свого друга, що він мені в клітку не влізе: найбільший і найміцніший кріль тепер! — казав нам дідо.

Ми неохоче прощались з другом Кролею наприкінці літа, але що ж поробиш: нас чекало навчання, школа, приділяти увагу тваринці не було б часу.

А напередодні Різдвяних свят бабця передала «гостинці».

— Я вам там кролика передала, мама стушкує його з морквою і цибулею, але ж смачно буде. Дідо вам вибрав на Різдво найбільшого і найміцнішого кроля!

Кролятини я не вживаю, та й іншого м’яса теж. Як і сестра, до речі. Дружити з кимось значно простіше, коли ти його не їси


Читайте також