Інтернет газета Доба


Новина

Потрібно знати ціну не грошам, а собі: Олена Дейнека про розвиток бізнесу в Тернополі

15 Квітня
20:15 2016

Експерт з багаторічним досвідом, яка успішно практикує у сфері маркетингу, консультує підприємців з питань розвитку  бізнесу — тернополянка Олена Дейнека. Вона співпрацює з "Клубом успішних людей", має своє підприємство, викладає у вищому навчальному закладі Хуста і старається допомогти тим, хто прагне відкрити свою справу, але не знає з чого починати. Про свій досвід, життя, людей, програми, тренінги та розвиток вона розповіла ДОБІ.

Приблизно 20 років тому, я пішла із високооплачуваної роботи в університет, щоб розпочати свою викладацьку діяльність. Тоді мені все подобалося, крім оплати праці. Я почала викладати маркетинг англійською мовою, було дуже важко, але завдяки колегам, студентам, іноземним партнерам — я швидко набула форму і стала хорошим викладачем. Завжди ставлю перед собою ціль — бути кращою. 

Коли викладала спецпредмети студентам, то думала про те, що хочу бути правдивою перед ними. Хотіла завжди навчитися впроваджувати в реальність те, що написано в книжках і стати хорошим маркетологом. З 1998 року я почала консультувати і досі займаюся цим, стараючись допомогти людям розкрутити свій бізнес, відкрити свою справу, повірити в себе. 

Я розумію, що сьогодні студентська молодь вчиться в університетах і не отримує практичних навичок. Тому вони адаптуються до українських непростих реалій доволі важко. Багатьом здається, що легше стане десь закордоном. Хоча насправді це далеко не так.

В 2002 році з нашими партнерами ми відкрили перший сімейний бізнес — інтернет-кафе "Крапка". Саме завдяки моїм партнерам, які побачили в мені потенціал і порадили сконцентруватись на стратегічному плануванні, я сьогодні розвиваю цей напрям і зараз там, де я є.

Як підприємець, я завжди експериментую. Вже 4 роки поспіль будую кар’єру бізнес-тренера, маю свої навчальні програми з маркетингу, управління продажами і вже півроку  розкручую програму "Від таланту до бренду". Ця програма орієнтована на людей, що мають таланти, зокрема досвід, хобі, навички, які дозволяють на цьому зробити мікробізнес і у подальшому стати популярними.

Талановитим людям я передаю технологію для становлення і розвитку їхнього бізнесу. Крім цього, я передаю їм практичні навички, перевірені на власному досвіді. Зокрема, це стосується роботи в соціальних мережах, підготовки презентацій щодо продажів в інтернеті. Це дуже допомагає, особливо у тих випадках, коли люди хочуть ефективно просувати свої ідеї, продукти та проекти, знайти нових клієнтів або послідовників.

Зараз я працюю з 15 проектами із розвитку талантів, і мені вже ясно, що з них троє з учасників стануть хорошими спікерами в своїй сфері. Дуже вдячна всім, хто довірився мені, адже зараз не просто повірити комусь, заплатити за навчання і разом розробляти різнопланові бренди. Одна з учасниць мого проекту — Олена Чижик — допомагає іншим справлятися із своїми емоціями, знайти себе і покращити відносини з керівництвом, колегами чи відшукати свою другу половинку. Інша учасниця, Тетяна Богушевська, займається професійною орієнтацією дітей. Вважає цей напрям просто блискучим, а тому для неї ми спільно розробляємо проект-спікерство. Думаю, що найближчим часом про неї дізнаються тернополяни. 

Також до мене прийшло двоє таких людей, які займаються рукоділлям і роблять дивовижні речі своїми руками. Тому перед собою я поставила завдання вивести їх на виробничий рівень. Переконана, що ми повинні підтримувати своїх митців, аматорів, людей із золотими руками, а не купляти польські чи китайські товари. Ми маємо знати своїх майстрів і навчитись розвивати місцеві таланти. Після моїх тренінгів доволі відчутно розкрутилася Ліля Проць. Ми зараз з нею хочемо створити такий проект підтримки талановитих людей, щоб вони стали відомими і туристам, і усій Тернопільській громаді, адже маємо чим пишатись.

Сьогодні такий світ, що можна навіть на простому таланті  та хорошому вмінні побудувати особливий бізнес, який не вимагає великих інвестицій. Просто потрібно знати ціну не грошам, а ціну собі. В нас надзвичайно талановита молодь, яка вже має зовсім інший світогляд і може віднайти себе в якихось специфічних нішах. Коли я перевіряла задум свого проекту, то працювала з волонтерами. Серед них був Ігор Фундига, який зараз став молодим бізнесменом, займається мережевим та інвестиційним бізнесом. Він мав намір створити власний проект на своєму особливому вмінні – на здатності наполегливо йти до поставленої цілі. На перший погляд, цей навик здається простим, хоча насправді за ним стоять години, а то й роки роботи над собою. І саме він вирішив для себе, в свої молоді роки, навчати інших досягати своєї мети, незважаючи на жодні обставини.

Я вважаю, що ми можемо подорожувати, відкривати свою справу чи в районах, чи в інших країнах, але жити там, де нам комфортно, де в нас є рідні та близькі друзі.  Нас зараз нічого не обмежує. Нам здається, що тільки в Україні важко. Я стажувалася в багатьох країнах, відвідала більше 20 куточків світу і я не знайшла такого місця, де б хотіла провести старість, крім Тернополя. Сьогодні молодь навіть не здогадується про свій потенціал, на що вони здатні і що вони вміють, а тому думають, що в рідному місті добитися висот нереально.

Часто молоді люди здобувають освіту зовсім не за покликом серця. Дитина після школи вирішує йти або в професійне училище, або поступає в університет за вибором батьків. Тому більшість представників молодого покоління почуваються нещасливими і лише одиниці себе знаходять. Я не дивуюся тому, що студенти погано вчаться. Я сама стикнулася з тим, що їм не цікаво проводити час на студентських лавах. І не можна в цьому звинувачувати лише систему освіти, бо вона має достатньо сильних рис, про що я можу стверджувати доволі авторитетно. Мені є з чим її порівняти, адже я навчалася і стажувалась у США, Данії, Німеччині, Голландії, Польщі.  У національних вищих навчальних закладах найбільшим мінусом є те, що вони не формують практичних навичок.

Коли я працювала з великою аудиторією студентів, то приходила до них і питала: "Чому ви такі наївні і довірливі? Чому ви покладаєтесь виключно на думку викладача? А раптом я обдурюю вас?". Адже викладач може не сильно й знати свій предмет, а прийти з погано підготовленим матеріалом, прочитати його з листка і піти. Я грала з ними таку специфічну гру і казала: "Я поставлю п'ятірку автоматом тим людям, які дадуть мені питання в межах мого навчального курсу, на яке я не зможу відповісти". Це змушувало моїх студентів уважно слухати мене, додатково вивчати матеріал. Вони могли настільки цим захопитись, що дійсно інколи задавали мені запитання, на які в мене не знаходилось відповіді. Таким чином і я навчалась. Було непросто, але цікаво – і їм, і мені. Це мій авторський прийом, який я могла собі дозволити, бо не хотіла читати нудних лекцій, адже більшість матеріалу студенти могли знайти і в Інтернеті, і в підручниках. Я старалася розказати про практичні моменти, які справді працюють. 

Думаю, що багато хто чув про "Правило 10 тисяч годин". Для того, щоб стати експертом в якійсь галузі, потрібно відпрацювати у ній 10 тисяч годин. Якщо студент приходить у ВНЗ і працює там щодня по 6 годин, то він може стати чудовим фахівцем, якщо буде слухати, практикувати, читати протягом цього часу. Якщо б я зараз в свої 45 років захотіла стати балериною, то мені б знадобилось скористатись цим правилом. З сьогоднішнього дня я б невпинно і дисципліновано займалась відповідними фізичними вправами, вивчала б теорію і практику, знаходила мотивацію і сили, щоб бути однією з кращих вікових балерин.

Ми живемо у швидкозмінному світі, одночасно у реальному та віртуальному вимірах. І для того, щоб адаптуватись до цього, знайти себе, нам потрібно "відкрити мозок", навчитись відшуковувати для себе і в собі щось нове. На це потрібно зважитися і до цього треба прийти через якусь біль чи гострі відчуття. Така наша людська природа, що ми починаємо усвідомлювати потребу у змінах, лише переживши якесь нещастя. Це може бути і безболісно, але не всі люди володіють сильною волею і впевненістю у власних силах, щоб звільнитися з ненависної роботи і розпочати свій бізнес, часто ризикований. Не варто боятися зрушити з насидженого місця, краще намагатися пробувати нові напрями, нові навички. Вважаю, що краще ризикнути і спробувати, ніж сидіти і боятись, що щось не вийде. Сміливість, рішучість і схильність до експериментів  — зараз дуже необхідні людям. 

У нас сформовано дуже багато стереотипів стосовно ведення бізнесу. Так склалось, що бізнес вважається жорстоким. Разом із тим, його характер сильно змінився за останніх років двадцять. Як то кажуть, він «змінив своє обличчя», став більш людяним, гуманним. Я навчаю пересічних людей самим заробляти гроші і ця справа не повинна вважатись якоюсь поганою. Коли людина до клієнта звертається з повагою і ставить його інтереси на перше місце, то тут вона вже у своїй справі використовує зовсім інші інструменти для заробітку, такі як довіра і формування довготривалих стосунків. Дедалі більше буде з’являтись соціально орієнтованих підприємств, таких як центри довіри, притулки для людей і тварин, організацій для допомоги окремим цільових групам. Приміром у наш час доволі поширеним є волонтерство із підтримки бійців АТО, переселенців чи просто соціально незахищених людей. Все це значно змінює характер ведення бізнесу у нашій країні.

На мою думку, доволі важливо навчитись гнучко управляти часом. Люди живуть у полоні власноруч створених стереотипів і живуть переважно одноманітним життям. Людина, яка працює у наймі  з 8 ранку до 17-18 години, приходить додому і має ще приділити час своїй родині. У суботу вона переважно прибирає вдома чи здійснює покупки на тиждень. Не дивно, що у неї залишається мало часу для себе – на відпочинок та розвиток. Як на мене, то потрібно долати стереотипи. Чому так прийнято у нас, що не можна нічого робити в неділю? Якщо ваша робота полягає в тому, що ви зустрічаєтеся з людьми, то зустрічайтесь і в неділю. А якщо в понеділок ви хочете відпочити, то що вам заважає це зробити? Потрібно дивитися на речі гнучкіше і можна на все знайти час. Ви зможете і поспати вдень, попрацювати вночі, ввечері зустрітися з друзями, якщо виробите в собі рису гнучкості. 

Я навчилася слухати свій організм. Буває таке, що я домовляюся сама з собою: "Дорогенька, ми маємо попрацювати два місяці, а потім зможемо відпочити". Останнім часом в мене було дуже багато тренінгів і зустрічей, інтелектуальної роботи. В один момент я зрозуміла, що мені потрібно зупинитися, навіть  організм мені це показав, бо прийшла простуда.  Але буває й таке, коли мені хочеться сьогодні довше поспати, а то й взагалі нікуди не йти і я просто переношу зустрічі. Я знаходжу час для себе, доглядаю за собою, відпочиваю з друзями. 

Хотіла б порадити тернополянам — зробити просто перший крок до того, що вони б хотіли мати. Потрібно вирватися з рутини: піти в кіно чи на пікнік, прочитати якусь книгу, просто виспатися. Побути на самоті, щоб зрозуміти, що хочеться у собі чи у житті в цілому змінити. І якщо ви періодично будете робити такі речі, тим краще ви зможете себе зрозуміти. Можна змінити оточення чи відкрити для себе якесь нове заняття і тоді самі усвідомите, що вам і як треба робити в житті.

Шери
Loading...

Додати коментар

Ваша e-mail скринька публікуватися не буде

Найсвіжіше

Погода

Погода 22.11.15, вечір
Погода у Тернополі
+3°

вологість: 93%

тиск: 726 мм

вітер: 3.0 м/с,

Доба в соціальних мережах