Поки ми не прийшли до тями, треба накласти мораторій на пам'ятники, - Зоя Казанжи

Одеса і туризмПро Одесу не написано жодного пристойного туристичного путівника

. Коли ти їдеш кудись, то шукаєш якісь листівки, альбоми. Готуємо конкурс, щоб написали щось про Одесу. Те саме з областю. Не було нормального сполучення з Донецькою областю,лише Одеса-Ясинувата, а динамічно розвивались ті міста, які з Союзу зберегли транспортну інфраструктуру і примножили. Класично це Львів. Тому місто гарно розвивається. Внутрішній туризм  в Одесі не розвивається. Ми маємо купу цікавих об'єктів в Одеській області, по-перше про них не знають, а по-друге - до них тяжко доїхати. Минулого року в Одесі було порожньо. Одеса ніколи не займалась внутрішнім туризмом, минулого року я от прийшла, зібрали нараду, почали говорити, які борди мають розвісити, половину з них розвісили в Одесі. Це було дуже смішно, бо Одеса сама себе запрошує приїжджати в Одесу. В порівнянні з Кримом тут дешевше, я так собі думаю. Але я розмовляла з власниками готелю, вони хочуть за три місяці заробити все, що втратили за три роки. Дуже нечутливі до всіх речей, які відбуваються. Я не думаю, що сюди активно повалять. Сюди приїжджають кияни,бо швидко, якби були лоукости, то це було б інакше.  Це знову питання транспорту. Є дорога, яка сполучає Одесу з крайньою точкою, Одеса - Рені, це дорога міжнародного значення. Там проїжджають фури 15 країн. Я минулого року там була,  думала, що люди прикалуються, коли кажуть, що коли їде фура-сорокатонник, а дорога вужча, ніж цей кабінет, то настільки двигтять стіни, що люди падають з ліжок. В нас там найскладніший  регіон. Там є різні національності, є албанські села, гагаузькі,  ромські, болгарські, все це перемішано. Там дуже складно із самоідентифікацією. Будівництво цієї дороги це геополітика. Всі на цьому піаряться, всі нардепи, хто вигравав, то вигравали на цих словах "дорога Одеса-Рені", але все це нічим не закінчувалось. Зараз ще гірша ситуація. Зараз бюджет розвитку, 90% все йде на будівництво доріг. Це дорога в нікуди. В Одесі ще дороги більш-менш, а в області гірші. В Болградському районі є прекрасне винне виробництво, це «Колоніст», воно належить колишньому міністру енергетики і колишньому губернатору Івану Плачкову, я вважаю, що це найкраще вино. Туди їхати 300 кілометрів, але там суперськи, бо виробництво найкраще в області. Працюють молоді дівчата і хлопці. Я їх запитала: "А що ви живете в такій дірі". Але там настільки правильне і класне виробництво, вони сказали, що стоять в чергу, щоби там працювати. Я можу годинами про це розповідати, на світанку вони збирають виноград, це все відривають ягідки від грон, тільки один віджим, правильні камери. Це вино роблять невеликими партіями. Два роки тому вони виграли  тендер на постачання вина в парламент Франції і Британії. З самого початку думали робити це як розвлєкуху. Іван Плачков думав це робити в Києві, а тут це рідне його село, дружина його, нині вона покійна, але була моторчиком, то вона йому каже, що от в Києві є 1500 таких речей, давай зробимо там у тебе. І там люди зараз забезпечені роботою. Коли щось таке з'являється в селі, то це стає центром життя, але мало хто про них знає. Але " нет пророка в своем отечестве ", простіше зараз поїхати з Одеси у Львів. А от «Шабо» теж дуже перфектне. В мене там є улюблений екскурсовод.

Робота в ОДА

Я так втомилась працювати з дурнями…

Якщо говорити про якісь мої особисті відчуття, то мені зараз дуже класно працювати з людиною, яка має емоційний інтелект і правильні реакції, яка випадає з шаблону  такого стереотипу політика. Це, мабуть, перший губернатор, який не проплачує статті чи телепрограми про себе. Ми цим не займаємось принципово. Хоча з самого початку Ігор Петрович мені каже: "Всі ж замовляють, може треба замовляти". Я йому кажу: «Ну, якщо ви хочете замовляти, джинсувати і займатись цією єрундою, то будь ласка». Він не захотів звичайно, а більше нема кому. Це чесна позиція, бо контролювати інформаційні потоки це дуже смішно. Ви ж знаєте, що проконтролювати інформаційні потоки неможливо, якби це було можливо, то Янукович був би вічний, мер Гурвіц був би вічний. З точки зору інтелекту і правильних реакцій - все гаразд. З точки зору, можливо, недостатнього досвіду в політиці...  В політиці не спрацьовують прямолінійні речі. Мені тут набагато комфортніше працювати, ніж де б не було, бо я б давно давним пішла, на стійловому утриманні дуже важко жити і розвиватись.

Про етнічну різноманітність Одеської області

В нас є в Белграді є гімназія, де викладають болгарською мовою, вона з'явилась за часів незалежності України.

Російську всі поголовно вчили, особливо там, де етнічно різноманітні люди живуть, завжди російські школи були. Я коли вчилась в українському університеті і всі мої подружки з Одеської області, особливо з півдня Одеси, після першого курсу попереводились хто в Ростов, хто в Одесу, бо в школі, може, українську мову викладали, але це було на смішному рівні. Мені дуже важливо розуміти, які в людей цінності, це не просто там наявність роботи, цінність це те, за що люди ладні вмирати, я вважаю, що базові цінності це безпека та самоідентифікація, це не обов'язково національність. Що в нас відбувається на півдні, бо там найбільш неоднорідне середовище, мені здається, що молдавани найбільш проукраїнські.  В молдавських селех ми не маємо таких проблем, як в болгарських і гагаузьких. Дуже багато політиків спекулюють, розігруючи цю карту, особливо з російською мовою. У нас є 6 газет в Одеській області, які виходять мовами національних меншин. Навіть китайська колись видавалась. На державному телебаченні є програми мовами нацменшин. Але це все на совдепівському рівні, тобто якщо болгарська програма, то це всі танцюють. Це як в Туркменістані, є 4 канали, на трьох показують президента, а на одному співають і танцюють. Якщо ми говоримо про українське середовище, то це знову вишиванки, танці і пісні. В Одесі працює український клуб, йому сто з хвостиком років, але він переривав свою роботу на час радянської влади. Ми його відновили і сміялися, що це таке гетто українців в Одесі. В нас такі були дебати, що ми готові були вбивати один одного об стіну. Частина людей каже: в нас український клуб Одеси, то ми маємо там якийсь фестиваль вишиванок, ще якісь там такі речі, а частина, я теж відношусь до цього крила, то ми на цьому взагалі не акцентуємо, бо українське, це модернове, сучасне, що тут і зараз. От західна Україна в нас з чим асоціюється, Закарпаття з чим, це гуцули, танці, галичани. Мене дуже порадували результати дослідження GFK, хоча з похибками і все таке, 80% одеситів бачать себе в Україні і 82 % мешканців Одеської області бачать себе в Україні. Рік тому ми робили заміри і ці цифри були менші. Можемо порівняти, бо війна на сході, ми ще не бачили ДНРи і ЛНРи, і що там відбувається.  Для багатьох важливо, щоби не стріляли. Можливо, вони не такі проукраїнські, але це ті люди, які визначились, вони хочуть бути в складі України.

Про декомунізацію Одеси

Декомунізацію зовнішню Одеса пройшла ще на початку 90-х років.

Це велика заслуга Гурвіца, який всіма фібрами душі ненавидів все, що пов'язане з комунізмом. Коли було тотальне переіменування  вулиць і знесення пам'ятників. На Куликовому полі лишався останній і його демонтували за одну добу. Масових маніфестацій не було. Але був такий прикол. Вулиця, на якій є одеське СБУ, в той час, це 90-ті, їй вернули історичну назву, це вулиця Єврейська. СБУшники подумали, що якось бути не кошерно на вулиці Єврейській і вони вирішили поміняти адресу, це зараз провулок Нечипуренка, але був проміжковий варіант. Вони змінили печатки і все інше, комісія, запропонувала назвати цей провулок провулком Шухевича. І от СБУ, КГБ, на вулиці Шухевича, тоді таки повернулись на стару вулицю Єврейську. Я вважаю, що поки ми не прийшли до тями, треба накласти мораторій на пам'ятники, бо це подразники, так само, як мова. Опозиційний блок має друге місце по Одеській області після «Блоку Порошенка». В Грицака от є така теорія, що різні герої для Сходу і Заходу і не треба їх змінювати. Мені подобається давньогрецький підхід, вони пам'ятники людям взагалі не ставили. Я б, звісно, пам'ятник Бандері поставила в Одесі в центрі міста, але в мене радикальний настрій, для мене Бандера герой, а всякі маршали Маліновські не герої, але це в мене риторика партії «Свобода»,  яка тут має 1 %. Але зараз це дражливе питання, і одна, і інша сторона може використати це як завгодно. Можливо, саме розсосеться. Це як приклад з моєю мамою, вона в житті не ходила в церкву, в мене бабуся ходила на Великдень, щоб люди нічого не говорили, в неї свої рахунки були з Богом, я не можу сказати, що вона була атеїсткою, але до цього якось так ставилась. Мама вийшла на пенсію, переїхала під Одесу, раптом почала ходити в церкву і з’явилась така риторика: «Як Бог вирішить». Я кажу: «Мам, чи чо». Я зрозуміла, що для неї це місце тусовки, а куди їй ще ходити, вона ходить потусуватись - базар-церква. Тут теж виходить, що комуністи мають піти з їхнім електоратом, але з'являються нові.

Одеса сьогодні. Рік після трагедії в будинку профспілок
Ситуація контрольована. До тями прийшли служби і міліція

, не можу сказати що вони стали ідеальні, але менше стали мріяти. Під сто людей затримали після 2-го травня. Десь було 13-15 вибухів після того і одна жертва, це двірник, який знайшов вибуховий пристрій і ніс його чи викинути, чи забрати. Одеса завжди під інтересами російський спецслужб. Сказати, що тут спокійно, я не можу, але сказати, що тут тривожно, теж не можу. Стаються прогнозовані речі. Одесити – прагматичні, нам не вигідно, щоб тут щось ставалось.    Ситуація з Одесою мені нагадує, як я вчилась на факультеті журналістики і в мене була подруга, яка була вагітна на першому курсі і була дуже розумна. Вона була на останніх місяцях, вже видно, коли вона піднімалась відповідати, то однокурсник казав: «Ти диви, вагітна, а така розумна». Я йому казала: «Валєра, ну це не впливає ніяк на мозкову діяльність». Власне кажучи, те саме відбувається з Одесою. Коли ми приїжджали на Майдан, нас питали: «Ви звідки?» Ми казали: «З Одеси». Нам казали: «О, ви з Одеси, ооо, ви українською розмовляєте». Такі от мавпочки. Не треба уявляти одеситів мавпочками. Такі речі це комплекс меншовартості. Раніше, коли в Одесі розмовляєш українською мовою, то питають: «О, ви що зі Львова приїхали», чи з Канади, ще були такі варіанти. В кінотеатрах  російською майже нічого нема. Не треба чути, що Одеса виходить на вишиванковий фестиваль, або одесити йдуть добровольцями, чи ще якісь речі. За роки сформувалась нація. Тут теж 90% проголосували за незалежну Україну, тому не виставляйте нас мавпочками, будь ласка. Одеса – це українське місто, зі своїми недоліками. Тут питання не в мові, мені однаково, яка мова, для дітей взагалі немає різниці. Коли я заходжу в ресторан, в нас от офіціанти молоді, питаю, чи ви мені ось це принесете, а хлопець відповідає: «Авжеж». Починаємо прикалуватись. Для молодих взагалі питання мови не стоїть. В Одесі з газетами завжди було погано, виходять російськомовні, сайти російськомовні, якщо буде якісний контент, то це буде читатись будь-якою мовою.  Якщо музика якісна, то її зрозуміє і чабан із гір.   Записала Зоряна Биндас на зустрічі із журналістами західної України


Зоряна Биндас

Опис відсутній


Читайте також