"Наш барабанщик на концерті помітив снайпера і намагався з'ясувати, чий він є", - лідер гурту "Мед Хедс"

Для групи "Мед Хедс"  місто Тернопіль є дуже особливим,

адже тут у нас було найбільше концертів за останні 8 років. Десь в 2006 році ми перший раз у вас виступали. Це було на "Співочому полі" і тоді  прийшло багато людей, ми відчували себе справжніми рок-зірками. Це була одна з перших великих сцен, де ми тоді мали сольні концерти. Ми так вразили організаторів, що через декілька місяців повторили і там знову провели концерт. Місто у вас дуже гарне, корабель "Герой Танцоров" -  особливий для мене, довгий час зберігав квиток з нього, але подарував його молодому хореографу, кажучи йому, що герой танцоров - це він. Ваше озеро дуже люблю. Коли проїздом, особливо на Буковель, то зупиняюся в Тернополі, щоб прогулятися хоча б півгодинки біля озера. Один з моїх друзів, які проживали в Тернополі - це був Ігор Пелих, з ним було багато спільних спогадів в житті. Завдяки йому я 7 років тому став на гірські лижі, хоча ми не разом були в Карпатах. Я просто звернувся до нього, як до мандрівника, і  він по телефоні порадив все, що треба робити і намагався дати ще й свої лижні костюми. На "телевізор" Пелиха в Тернополі поміж музикантів ми спільно збирали гроші. Знаю  Юрка Зеленого, який завжди каже, що "я не з Тернополя, я з Чорткова" та дуже хорший друг Сірик. Ми ще всі колись перезнайомилися в Києві на "Радіо Столиці". Тоді всі радіостанції грали однакову музику, а це була перша станція, яка крутила альтернативу:  грав рок, танцювальна музика, електронна та багато інших. Сьогодні ми на концерт запросили і волонтерів, і переселенців, і військових з різних частин. Ми не раз їздимо з концертами на Схід до хлопців, цей тур хотіли розпочати з військових частин, щоб це був символічний початок, але не вийшло, бо хлопців не було в частинах через ротацію. Тому плануємо дати концерт пізніше. Коли війна почалася, я розумів, що я не військовий і я не вмію вбивати, і завжди думав, що в будь-якій ситуації можна обійтися без того, щоб стріляти один в одного. До останнього моменту мені було важко повірити, що це війна з росіянами, адже в мене було там багато друзів. Я зрозумів, що це така ситуація, коли не стріляти - не можна, бо якщо прийшли і стріляють в тебе, то немає іншого виходу. Оскільки, я не вмію це, а вмію щось інше робити добре, то я вирішив, що робитиму те, що можу для того, щоб підтримати тих, хто вміє стріляти. 20151121_163720Наш трамбоніст з Северодонецька. Він живе в Києві  кілька років і вже одружився, дружина в нього на половину татарка, але вони в цих обставинах залишаються бандерівцями. В нього у родині там багато конфліктів через дану ситуацію, адже не всі по один бік. Ми 10 років не могли там виступити через міську раду, бо вона все "рубала", через те, що ми україномовний гурт. Хоча  виступали багато разів в Донецьку, Луганську, в шахтарських містах з українськими піснями. Народ дуже класно сприймав українську музику, вони щирі і відкриті та в людей не було з цим пробем, це було у влади. Але ми все ж таки потрапили в Северодонецьк і воно для нас було знаковим. В центрі міста був концерт, були військові, які охороняли, була молодь. Перед тим, як виходити на сцену, не знав, що казати і як представлятися, адже тут була війна, деякі люди не сприймають українську музику і потрібно знайти слова і дати зрозуміти, що Україна їх підтримує. Але ті люди, які були на концерті - це  фантастична публіка, яка була в блакитно-жовтих кольорах і кричали "Слава Україні". Старші люди дивувалися, що молодь в місті так добре знає українську мову. Під час останньої поїздки на Схід були в Артемівську. Наш барабанщик на концерті побачив снайпера і намагався з'ясувати чий він є. Ну музиканти наші на місці не стоять під час концерту і тільки барабанщик був зафіксований, тому це було страшно для нього. Але з'ясувалося, що снайпер був з нашого боку і все добре. Багато людей кажуть, що зараз не час для концертів, не потрібно розважатися, а тим більше робити тури. Але моя задача така, щоб донести протилежне. Ми теж так думали, коли вирішували чи робити тур по Україні. Ми довго записували альбом "8", адже була Революція Гідності, тоді війна і ми не могли доробити пісні до кінця, бо на серці було зовсім інше. Були на Майдані і виступали там, переживали за всі події. В перші дні війни зрозумів, що концерти потрібні і не варто все скасовувати, не рахуючи Дні жалоби. Коли "забрали" Крим, ми були на концерті, то просто склали всі інструменти і розійшлися по домах. Я потрапив на відкриття нового кінотеатру в Києві, хоча йти не хотілося, бо був не той настрій, але я розумів, що сидіти вдома - це ще гірше. Коли туди потрапив, то там були знайомі і  відчуття того, що ми разом, що спільно це переживаємо і хотілося далі працювати і творити, адже ми музиканти і завжди збираємо емоції і їх же повертаємо, так званий обмін енергією. А зараз людям це ще більше потрібно, бо вони втомилися і мають відчути підтримку. previewМені здається, що українці повині відвідувати зараз концерти і ці півтори-дві години пожити іншим життям, десь трішки "На морі" побувати, відчути "Надію", просто погоцати, потанцювати, десь про щось згадати і серйозне, але рухатися далі. Особливо, люди мають виходи з концерту "Мед Хедс" з посмішками і емоціями, які в них будуть ще кілька днів і якщо ми будемо співати тільки про те, що зараз відбувається, то цього позитивного ефекту ми не досягнемо. Я не політик і не військовий експерт, тому не розумію, як це робиться, але з одного боку я розумію, що це війна. Ми всі це розуміємо і  знаємо хто у нас ворог, хоча з іншого боку ніби і не війна, а ще з іншого боку, якщо це ворог, то чому продовжуються економічні стосунки. І аж через рік приймаються якісь закони,  а деякі кондитерські фабрики досі продовжують працювати. Мені це не зрозуміло. Приклад Франції дуже показовий, бо тільки стались військові теракти і вже за годину оголошено військовий стан. Ніхто ні з ким не церемониться. Вони можуть скільки завгодно  говорити про європейські цінності, але як тільки починаються реальні проблеми, вони їх дуже швидко і реально вирішують. В нашій державі  просто поки що немає кому вирішити проблеми реально. Але ще потрібно врахувати і такий момент, що військовий стан – це уся влада в руках військових.Чи ми готові передати тим людям стільки влади. Бо по законах військового стану, військові мають право на все,  закінчується свобода слова, закінчується свобода переміщення. Чи ми довіряємо на стільки на сьогоднішній день отим військовим та керівникам.


Оксана Пілат

Опис відсутній


Читайте також