. В якийсь момент можуть всі не поміститися, але для того ми й поставили сцену достатньо далеко від трибун, щоб фанзона була дуже велика. Океан Ельзи перестав їздити в невеликі приміщення, і я думаю, що це надалі буде велика рідкість. У великих театрах, як тернопільський „Березіль”, і приємно, і затишно, але якщо туди може потрапити максимум тисяча людей, а на стадіон – в 10 разів більше, то що робити тим дев’яноста відсоткам, які не потрапили. Ми ж не можемо десять концертів підряд грати в одному місті. Плюс - ціни на квитки можна зробити дешевшими. Концерти в Хмельницькому і в Тернополі, вони були спарені, це для нас така перша ластівка. Ми хочемо весною і на початку літа зробити великий стадіонний тур, я сподіваюсь, що до Тернополя ми повернемось знову. Завжди є нюанси, а хотілося, щоби все було ідеально. В Хмельницьку було сонце, але холодно, а тут тепліше, але дощ. Є бажання зіграти на новому львівському стадіоні, я там був на футболі під час Євро, мені там дуже сподобалось. Сподіваюсь, що там якраз там відбудеться наш перший великий концерт. Брюссель вже від’їздив все, що міг, а це, всетаки, мій „бі-сайд” проект, віддушина окрема. Важко зібрати тих музикантів разом, бо в кожного своя велика концертна діяльність. В Океану Ельзи багато концертів, і в Сергія Бабкіна, і в Діми. Всі роз’їжджаються. Як це не дивно звучить, на російських концертах значно більше українських прапорів, ніж на наших. Тому, що на наших вони і не потрібні, і так ясно, що всі в Україні. Там фани приносять українські прапори, як символ того, що  це українська група. При чому, в основному, це люди, які не мають жодного до України відношення. Вони просто таким чином виявляють свою повагу. Я радий, що Океан Ельзи, це одна з тих груп, яка є, не зважаючи на заполітизовані питання між Україною і Росією. Ми його винесли, це політичне питання, за дужки, і вільно існуємо в просторі своєї рідної країни і в сусідній Росії, і це прекрасно. Занадто заполітизовані відносини, ми раді, що повертаємо їх в нормальнее дружнє русло. Японською мовою поки не пробував співати, це наразі непосильна задача для мене. Я знаю японською лише декілька слів. В мене нема зацікавлення спеціально японською культурою, якщо вже говорити про це, то більше зацікавлення має Денис Глінін – наш барабанщик. Він справжній фан всього японського. Він недавно там побував. Купує їхні речі, продукти, носить їхні майки з коміксами. Для мене вона цікава, але вона у списку тих культур, якими я цікавлюсь. Я не любитель ходити по ефірах - ні в Тернополі, ні в Києві, ні в Москві. Сьогодні прогулювався біля озера.  Дуже красиве озеро, мені сподобалось. Бачив його багато раз, але вперше гуляв прямо по набережній і сам.  Спочатку люди не впізнавали, бо я був у капішоні, кепці, навушниках. А потім почали впізнавати – я пішов додому. Коли ходив біля озера, слухав альбом Брюссель свій власний. Останній раз його слухав десь три місяці тому. А вчора ввечері слухав Джорджа Харісона. Людина, яка грала в Бітлз обов’язкова для всіх, хто хоче добре розбиратись у музиці. Записала Світлана ТРУБАЧ, під час ефіру на тернопільському УХ-радіо Фото: Сергій ГУМЕНЮК