Небагато теперішніх тернополян знають про те, що цей будинок споруджено, у прямому сенсі слова, на кістках! Будівництво першої повоєнної багатоповерхівки у Тернополі розпочалося приблизно у 1954 році і тривало майже п’ять років. Керував зведенням споруди в стилі «сталінського ампіру» архітектор В. Воловець. Тернопільський будинок на тодішній вулиці Островського навіть потрапив у кіножурнал «Новини дня» № 38 за 1958 р. (їх показували у всьому Радянському союзу в кінотеатрах перед демонстрацією фільмів). Процес будівництва докладно описує в інтерв’ю Тарасу Циклиняку мешканець будинку Олександр Столяров. Чоловік каже, що при закладенні фундаменту з-під землі витягували погнилі гроби і людські останки. Дехто з теперішніх мешканців пояснюють погане самопочуття та інші негаразди саме тим, що «сталінку» звели на місці поховання. Справа в тому, що на цій території (між вулицями Шпитальна-Стрімка-Острозького) розміщувалося давнє іудейське кладовище-кіркут. Цей цвинтар закладено іще на початку XVII – сер. ХІХ ст. - Пригадую, як перед Другою світовою війною, коли групи школярів ходили подивитися на дивовижні гробівці та надмогильні камінні споруди з довжелезними написами, що заполоняли все Окописько, можна було чітко прочитати на плитах дату «1675 рік». У той рік загинуло чимало євреїв від раптового набігу турків. Тут же знаходилася добре впорядкована велика могила, де у 1770 р. поховали понад тисячу євреїв, померлих під час епідемії чуми, – пише заслужений журналіст України, тернопільський публіцист Ярослав Гулько. Ховати на «старому» окопиську перестали у 1840 році, коли єврейська громада міста, на той час – найчисельніша, відкрила нове кладовище на Микулинецькій вулиці, навпроти християнського цвинтаря (детальніше про нього можна прочитати тут: Тернополяни чистили давні надгробки, та чи очистили совість?, хоча заборона не розповсюджувалася на видатних осіб. Саме тут покоїлися видатні тернополяни – релігійний діяч Нахман Крохмаль (1785-1840), просвітитель, письменник і меценат Йозеф Перль (1773-1839 рр.) та багато інших. По правді, занепад кіркута почався вже тоді: євреї не дуже доглядали за могилами своїх одновірців. Частково, це пов’язано із тим, що в іудейській традиції прийнято не навідувати померлих надто часто, не проводити жодних робіт на гробівцях, аби не тривожити душі у потойбіччі. Цвинтар перетворився в «дитячий майданчик», де малі шибеники гралися в хованки поміж мацев. Сьогоднішній прикрий і неприємний випадок – вже не перший в історії Тернополя, коли живі тривожать і паплюжать пам’ять мертвих. Сумний каламбур: комуністичні очільники міста не були піонерами у цій ницій справі. Першими продемонстрували у Тернополі жорстокі акти вандалізму німецькі солдати у 1941-1944 рр. В роки гітлерівської окупації, згадують старожили, на «старому окопиську» містилося близько тисячі мацев. «В рамках» Голокосту тут масово розстрілювали євреїв і руками полонених нацисти плюндрували обидва єврейські кладовища, безцеремонно зриваючи надгробки і руйнуючи гробівці. Тисячі камінних плит використовували на будівництво дороги і військового аеродрому поблизу Підволочиського шосе. – Під час попередньої реконструкції покриття на теперішній вулиці С.Бандери (поблизу стадіону) з тротуару виймали плити, на яких можна було побачити вирізьблені гебрайські письмена, шестикутні зірки та підсвічники. Не важко здогадатися, що ці бордюри — це надмогильні плити з цвинтаря на Окопиську. Їх викопали, коли забудовували район вул. Кн. Острозького у 50-ті роки минулого століття і використали на прокладанні центральної міської магістралі, – зауважує Ярослав Гулько. Варварські дії гітлерівців продовжили згодом більшовицькі «будівничі» і цього нашестя цвинтар пережити вже не зміг. Ентузіаст від історії, екскурсовод Тарас Циклиняк записав цінні інтерв’ю з тернопільськими старожилами про давнє окописько. Старому окопиську присвячено і відео програму місцевого телебачення «Загублені в часі». Марія Богданович, Тернопільська липа