«Амріта» - це єдиний в Україні ансамбль такого напрямку, який має звання народного. Танцівниці перемагали на різноманітних конкурсах, фестивалях. Вперше себе колектив презентував під час концерту відомого співака Мацялка в «Текстильнику». Коли Еліні виповнився рік, вона взяла до рук олівець. Малювала у дитинстві скрізь, де тільки можна, навіть на сторінках книжок. Здебільшого це були принцеси в яскравих сукнях. Робила це дівчинка осмислено. Коли підросла, то плавно перейшла до епохи Ренесансу, а разом з нею - і її принцеси. Малою Еліна просто насолоджувалась, вдягаючи своїх героїв на малюнках в театральні костюми. Потім була Антична Греція з її славнозвісними жіночими туніками. Поїхала в Одесу, щоб поступити в театрально-костюмерне училище. Але, здаючи живопис, від хвилювання протерла в натюрморті дірку… «Так мало бути», - каже Еліна і щиро сміється. Зрештою, вступила у Львівську політехніку. Згодом її подруга вийшла заміж за індуса і через якийсь час запросила в гості. Еліна Абакарова знає мову хінді, тому завжди працює з оригіналом, а вже для своїх учнів перекладає українською. Спочатку робота йде з текстом, а вже потім з рухами і жестами. Кожний жест щось означає: сонце, місяць, зорі, річку, квітку тощо. Це треба вміти не лише передати, а й прочитати. У репертуарі Еліни класичні, народні та естрадні індійські танці. Великий досвід викладацької роботи. Саме через це її обрали головою журі та координатором Міжнародного фестивалю, приуроченого року Індії в Україні, який проходив у Києві. Персональну виставку художніх робіт Еліни презентував посол Індії в Україні. Після танців малярство – це ще одне захоплення талановитої жінки. Її полотна глибоко сюжетні, філософсько-космічні. Виставка її картин експонувалася у місті побратимі Тернополя – Ельблонзі і мала там гарні відгуки у пресі. В Тернополі – нема пророка у рідному краю. З цього приводу Санджай, другий секретар посольства Індії в Україні сказав, що для такого маленького міста мати таку неординарну особистість - дуже престижно. Одного разу, приїхавши із Непалу додому в рідні Бережани, отримала серйозну травму ноги і пересувалась на милицях. Танець і бажання танцювати поставили її на ноги. Вона збиралась із духом, силою волі – і танцювала присідаючи. Це було легше, аніж ходити. Маючи феноменальну зорову пам'ять, Еліна, щоб вивчити танець,спочатку замальовувала пози, рухи. А щоб намалювати – танцювала. «Я захоплююсь рухами, - каже Еліна, - а ними найбільше наповнені індійські танці та іспанське фламенко. Індійський танець – це космічна кристалізація форми». На моє запитання, чи кожна людина може навчитись танцювати індійський танець, Еліна відповіла так: «Бажано мати ритмічні дані, бо відбувається велике навантаження на коліна». Валентина СЕМЕНЯК, "Терен" Фото з архіву Яніни Чайківської