Олег Кулик у минулому приватний підприємець. Покинув бізнес на Львівщині та пішов до війська. Нині він головний сержант роти по бойовій підготовці 122-го окремого аеромобільного десантного батальйону 81-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Днями він отримав нагороду "Народний герой України". Його побратим Сергій Гетьман — у війську недавно, хотів піти на службу ще у 2014 році, але його не брали, бо загубились документи. Врешті їх знайшли, нині Сергій — молодший лейтенант, командир взводу 122-го окремого аеромобільного десантного батальйону 81-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Бійці розповідають про свої бойові будні й запрошують охочих у свій батальйон.

"Не вернусь, поки не закінчиться війна"

— Я пішов служити перед третьою хвилею мобілізації. Відправився у добровольчий батальйон, побув там два місяці. Вернувся до Львова, пішов добровільно у військкомат, за мною пішло ще 9 хлопців. Ми попали у третій батальйон вісімдесятої аеромобільної бригади. Після того нас відправили на Схід, в місто Костянтинівка Донецької області. Потім віддали для виконання бойових завдань в 81-шу новостворену аеромобільну бригаду. Так я попав на фронт, пройшли не мало. Я вирішив, що потрібніший там, хоч я не є кадровий військовий, проходив строкову службу лише. Але розумію, що мої знання можуть помогти, тому я там. Сидіти вдома і дивитись на все по телевізору, казати, що все погано, вимагати від когось щось — це найлегше, — говорить Олег Кулик.

Чоловік зізнається: спочатку обдурив рідних. Але потім його підтримали й зрозуміли.

— Коли я поїхав на два місяці в добровольчий батальйон, то сказав, що їду у відрядження. Сказав правду десь через два тижні. Звичайно, що спочатку був шок, але рідні мене підтримали. Мене підтримав і рідний брат, з яким ми потім служили. Родина ставиться нормально. Звичайно, всі хочуть, щоби я вернувся, і я сам хочу… Але я вернусь тільки тоді, коли це все закінчиться. Зараз я не бачу передумов до закінчення, бо як кажуть комп'ютерники: ми зависли. Але жалітись не треба. Хлопці, які навіть пройшли війну... мені прикро від них чути: що дайте нам то, дайте це.

Сергій Гетьман зізнається, що завжди хотів бути військовим і розуміє, на що пішов. Говорить, що поки війна не закінчиться, додому не повернеться.

— Я прийшов добровільно на контрактну форму, міг би прийти дещо раніше, але загубились документи, що я закінчив військову кафедру. Коли вони знайшлись, я пройшов медичну комісію, зібрав документи, пішов на контракт, де і зараз служу. Зараз вже маю бойовий досвід, бував на передовій. Тепер знаю, як там поводитись, як з людьми вести розмову, щоб вони не підставляли себе під кулі, — каже Сергій Гетьман.

«Ми разом куримо і п’ємо чай, а завтра когось може не бути»

Олег Кулик зазначає, що на війні відбувається певна переоцінка речей. Навіть дрібниці мають величезне значення, цінують справді щирі людські стосунки.

— Непорозуміння бувають, але це побутові дрібниці. Крайні сім місяців ми були на передовій в Авдіївці. Коли ти знаєш, що ця людина, можливо, остання, яка накладе тобі джгут або подасть набої, то сваритися… такого немає. Чим більше люди усвідомлюють той момент, що кожен може загинути, тим більше цінують один одного. От нині ми разом куримо і п’ємо чай, а завтра когось може не бути. На передовій цінуються такі моменти, яким у звичайному житті ми не надаємо жодного значення. Коли солдат дістає одного льодяника, половину відкушує і дає мені... Каже: «На, старшина». Такі речі, що, можливо, і не звернув би уваги, а там цінується, — розповідає Олег Кулик.

Чоловік каже, що демобілізовані часто виходять на зв’язок та підтримують контакт.

— Дзвонять, говорять, що скучають. Часто хлопці вертаються, кого зачепило за живе. Я коли звільнився, то через два місяці вернувся назад. Дивився телевізор… я не зміг просто сидіти. Бо мій невеликий досвід міг помогти. Я трохи старший, мене хлопці слухають. Все з досвідом приходить, на щось ти увагу не звернеш під час першого бойового виходу, на щось — під час другого, третього.

Олег Кулик каже, що йому дуже не хочеться, щоб українці перетворювались у диванну сотню. Він вважає, що армія нині удосконалюється.

— Ми відходимо від радянської системи. Кожна людина — індивідуальність, треба до кожної людини мати підхід. Завдання Сергія, як командира взводу, моя, як старшини роти,,, зробити колектив, який знає, для чого ми тут і що треба робити. Тоді вийде мінімізувати втрати. Хоч і втрати мусять бути, жоден виїзд не обходиться без втрат чи поранень. Ми стараємось, щоби після бойового виїзду людина відчувала себе як вдома. Зараз ми переїхали, робимо ремонти. Санвузли в нас, як у готелі, прийняти гарячий душ чи відпочити — не проблема, — говорить військовий.

Хто може служити на контрактній формі

Олег Кулик зазначає, що зараз потрібні люди різних професій: зварювальники, автомеханіки, слюсарі, кухарі. Треба кулеметників, стрільців, командирів відділень.

— Мені особисто керівник батальйону сказав: "Олег, привези якнайбільше сержантів зі Західної України, щоби командний склад першої ланки був зі заходу». Наш батальйон формувався на Західній Україні, на полігоні в Старичах. Під час третьої хвилі в нас було багато бійців зі Західної України. Хоч, як каже наш комбриг, на війні нема різниці хто з якого регіону і хто в якому званні. Всі ми солдати, які захищають Україну, — додає він.

— Міняється якість армії, відбираються якісні кадри, є люди з досвідом, які воювали, знають, як себе вести. Хоча ми приймаємо всіх. Ніхто на фронт, не пройшовши бойову підготовку, не попадає. Якщо навіть людина не служила, вона може звертатись у військкомат, там є всі наші відношення, реквізити, тобто людина після навчального центру може потрапити зразу до нас. У батальйоні зараз досвідчені воїни, які зможуть навчити будь-кого. Є от зараз командир роти, який в десанті прослужив 18 років ще за Радянського союзу. Зараз він повернувся разом з нами. Досвід таких людей неоціненний. Тобто зараз бійцям, які прийдуть, буде легше. Є польові виходи, є місто. Перед виходами — бойове злагодження. Моє завдання — підготувати бійців, щоб вони були морально готово. Ти можеш приїхати, а по тобі відпрацьовує строга артилерія, чи йдуть кулемети. Так само є різниця, чи жити в бліндажах, чи в бетонних схованках. Я не можу сказати, що ми знаємо все, але ми знаємо багато, — говорить Олег Кулик.

Сергій Гетьман зазначає, що служба за контрактом дає багато переваг: достойну зарплату, доплати, соціальний пакет, гарантії. Хлопець говорить, що навіть якби йому не платили, він би продовжив би службу, адже вважає, що це його покликання.

— Якщо ти підписуєш контракт у тернопільському військкоматі, то отримуєш одноразову допомогу — 10 тисяч гривень. Можуть приїхати люди з інших міст і в Тернополі підписати контракт. Також допомога є в батальйоні, десь до 5 тисяч. В нашому батальйоні, наприклад, у стрільця зарплата 8200 гривень, в інших на 1000 менша. Тому, що це зона АТО, ми на передовій. Окрім того, велика перевага, це право на освіту. Молоді люди можуть відбути контракт, а тоді вступити у будь-який виш країни безкоштовно і без екзаменів. Також можна проходити службу і навчатись. Якщо людина ніде не служила, то контракт підписується на 3 роки, або до закінчення особливого періоду. Для сержантів та старшин — від трьох до 5 років. Якщо людина вже була в АТО, то можна укласти контракт на півроку. Якщо підписується контракт на 3 роки, то зберігається робоче місце. Якщо до закінчення особливого періоду, то зберігається і заробітна плата, згідно зі статтею 119 Кодексу України про працю. Тобто якщо ви мали заробітну плату 3 тисячі, то до ваших восьми тисяч їх будуть доплачувати, — пояснює Сергій Гетьман.

Військові розповідають, що після Нового року заробітну плату обіцяють підвищити, щоби зробити різницю між бойовими підрозділами й підрозділами тилового забезпечення. Якщо зміни приймуть, то зарплата в рядового солдата буде 11 тисяч.

Для того, аби потрапити на службу, охочі мають пройти медичну комісію. Фізична підготовка бійців, кажуть військові, буває різна.

– Ми розуміємо, що не можна набрати лише качків. Ці дані у всіх різні. Якщо б ми несли строкову службу, коли всі фізично розвинені, одного віку… Звичайно, мої фізичні дані гірші, ніж, скажімо, в Сергія, бо мені 42, а Сергію 23. Не може бути критерій один для нього і для мене. Звичайно, не може прийти людина, яка від підлоги не відіжметься ні разу. Фізичне навантаження не є пріоритетом. Краще хай людина з 500 метрів мож- е вбити горобця, ніж вона підтягнеться 10 разів. Звичайно, якщо людина — снайпер, вона має бути фізично розвинута, щоб зайти та вийти по тихому на великі дистанції. Все одно людина приходить медкомісію, де визначають, чи придатна людина до служби в аеромобільних військах, — повідомляє Олег Кулик.

Додаткову інформацію та консультації можна отримати у військкоматах.

За матеріалами ефіру на "Ух-радіо"