Чоловік три тижні катував дружину, щоб та не їхала на заробітки. Жінка померла

'«Краще буду доглядати каліку, але ти нікуди не поїдеш!» Чоловік три тижні знущався над дружиною, аж поки вона не померла Ірина КОШІЛЬ Три тижні 38-річний Олександр у страшних муках тримав свою 40-річну дружину Наталю у їхньому будинку, аж доки вона не померла від знущань і болю. «Краще буду доглядати каліку, але ти нікуди не поїдеш!» — кричав чоловік Наталі, яка збиралася до Польщі на заробітки. І намагався її залякати, припікав спину праскою, бив так, що в неї були поламані ребра, грудна клітка, забій внутрішніх органів, а все тіло від побоїв розпухло і посиніло… Навіть досвідчених слідчих шокувало побачене. Важко повірити, що таке звірство сталося у спокійному селі Цеценівка Шумського району. Тримав дружину у «заручниках» – 27 січня ми поїхали з Наталею оплачувати візу до Дубна, – розповідає сестра Наталі Галина Василівна, – і вона затрималася у мене, в Кременці, на кілька днів. Не хотіла їхати додому – боялася, що Олександр знову буде бити її, бідкалася, що коли побив востаннє, то ще досі болить під грудьми. Я пропонувала їй залишитися в нас, але вона відмовилася і лише попросила мого сина Дмитра поїхати з нею. То було 3 лютого… Коли вони приїхали в село, Олександр був сам не свій, кричав, не хотів пускати до хати, кидався з кулаками. Дмитро повернувся до Кременця, а Наталя пішла ночувати до сусідки. Вранці, сподіваючись, що чоловік уже заспокоївся, пішла додому. Але Олександр не вгамувався і побив дружину, а потім щодня продовжував знущання. Не дозволяв їй ні з ким розмовляти, забрав телефон, а коли приходили сусіди, не пускав до хати. Щоб у людей не виникало запитань, казав, що Наталя поїхала до сестри, ходить там на роботу, заробляє гроші на візу. Так тривало три тижні… Наталя страждала від побоїв, їй була потрібна допомога медиків, але Олександр уперто тримав її у «заручниках». Під ранок, 25 лютого, жінці погіршало і вона попросила пігулку. Поки чоловік пішов за ліками, Наталя померла. Він аж ніяк не очікував такого повороту подій, злякався, кинувся робити штучне дихання, але коли натиснув на грудну клітку, з рота почала виходити вода, що встигла набратися в організмі за час, що жінка пролежала без допомоги. У розпачі Олександр викликав дільничного лікаря і міліцію, але вони лише засвідчили непоправне… – Досі не можу повірити, що Олександр убив мою сестру, – зітхає Галина Василівна. – Він так її залякав, що вона, бідна, боялася до мене телефонувати. Та ще й так тяжко відмучилася… Я не раз просила її покинути Сашка, бо він був непередбачуваним, як-то кажуть, без голови, особливо, коли добре хильне. Але Наталя просила не втручатися. «Він мене наб’є, а потім пробачення просить на колінах. Йому перейде…» – відповідала. Олександр лише на людях був добрим з нею, а вдома – справжнісіньким тираном. Наталя боялася зайве слово сказати, а після його «концертів» мусила ночувати у сусідів. Бувало, що телефонувала до сестри посеред ночі і плакала, що не може зайти до хати, бо він зачинився із середини. – Не знаю, чому Наталя терпіла його, – дивується сестра. – Пам’ятаю, торік, на Зелені свята, він розбив їй голову сковорідкою. Я приїхала до них в гості, Олександра тоді не було вдома, пішов на риболовлю. Наталя вийшла мене зустріти, а я дивлюся – в неї голова в крові. Зайшли до хати, а там кров – на підлозі, на грубці… Я обурилася, пригрозила, що піду в міліцію, напишемо заяву, знімемо побої. Але Наталя стала у дверях і сказала, щоб я не лізла, куди не треба. Так і залишили той випадок… За любов «платив» побоями… Нелегка доля була у Наталі. Усе життя любила Олександра, тому, напевно, й пробачала йому жахливі побої і сварки. Багато їй довелося пережити, щоб бути поруч з ним. Вони зналися ще з юності, він був її першим коханням. Наталя проводжала його в армію, писала листи… Але Олександр, коли повернувся додому, покинув її. Одружився з іншою. Наталя довго побивалася, не хотіла жити… Лише завдяки старшій сестрі змогла прийти до себе. Згодом Наталя теж вийшла заміж, але не судилося прожити довго у шлюбі. У 2005-ому році чоловіка збила машина. Олександр на той час теж розлучився із дружиною, щоправда, у них народився син. А у 2007 році вони знову зустрілися, і з того часу жили разом. У селі роботи не мали, а тому їздили на заробітки до Польщі. Того разу Наталя теж збиралася за кордон, але без Олександра, бо йому поставили депортацію. Однак він, очевидно, не хотів відпускати дружину саму і вирішив утримати її таким нелюдським способом… – У нас не було жодних передчуттів біди, – каже Галина Василівна. – Я телефонувала до неї напередодні, бо нам привезли запрошення на роботу до Польщі, але Наталя сказала, щоб вони були в мене. У мене також були її закордонний і український паспорти. Раніше я не брала до уваги, чому вона залишає документи у мене, а тепер думаю, може, боялася, що Олександр порве їх, а може, хотіла мати можливість утекти в разі чого. Вже не дізнаюся… Поховали Наталю Гаврилюк 27 лютого у рідному селі біля могил батьків. Провести в останню путь Наталю зійшлися усі рідні, знайомі, однокласники і друзі. Вони ще й досі не можуть повірити, що її немає. А сестра щоночі, коли лягає спати, просить, щоб Наталя їй приснилася, але вона не приходить…'
Катував гарячою праскою, ламав ребра, бив, поламав грудну клітку,  - три тижні 38-річний Олександр у страшних муках тримав свою 40-річну дружину. Трагедія сталась на Тернопільщині, в селі Цеценівка Шумського району, - пише "НОВА Тернопільська газета". – 27 січня ми поїхали з Наталею оплачувати візу до Дубна, – розповідає сестра Наталі Галина Василівна, – і вона затрималася у мене, в Кременці, на кілька днів. Не хотіла їхати додому – боялася, що Олександр знову буде бити її, бідкалася, що коли побив востаннє, то ще досі болить під грудьми. Я пропонувала їй залишитися в нас, але вона відмовилася і лише попросила мого сина Дмитра поїхати з нею. То було 3 лютого… "Коли натиснув на грудну клітку, з рота почала виходити вода" Коли вони приїхали в село, Олександр був сам не свій, кричав, не хотів пускати до хати, кидався з кулаками. Дмитро повернувся до Кременця, а Наталя пішла ночувати до сусідки. Вранці, сподіваючись, що чоловік уже заспокоївся, пішла додому. Але Олександр не вгамувався і побив дружину, а потім щодня продовжував знущання. Не дозволяв їй ні з ким розмовляти, забрав телефон, а коли приходили сусіди, не пускав до хати. Щоб у людей не виникало запитань, казав, що Наталя поїхала до сестри, ходить там на роботу, заробляє гроші на візу. Так тривало три тижні… Наталя страждала від побоїв, їй була потрібна допомога медиків, але Олександр уперто тримав її у «заручниках». Під ранок, 25 лютого, жінці погіршало і вона попросила пігулку. Поки чоловік пішов за ліками, Наталя померла. Він аж ніяк не очікував такого повороту подій, злякався, кинувся робити штучне дихання, але коли натиснув на грудну клітку, з рота почала виходити вода, що встигла набратися в організмі за час, що жінка пролежала без допомоги. У розпачі Олександр викликав дільничного лікаря і міліцію, але вони лише засвідчили непоправне… – Досі не можу повірити, що Олександр убив мою сестру, – зітхає Галина Василівна. – Він так її залякав, що вона, бідна, боялася до мене телефонувати. Та ще й так тяжко відмучилася… Я не раз просила її покинути Сашка, бо він був непередбачуваним, як-то кажуть, без голови, особливо, коли добре хильне. Але Наталя просила не втручатися. «Він мене наб’є, а потім пробачення просить на колінах. Йому перейде…» – відповідала. Олександр лише на людях був добрим з нею, а вдома – справжнісіньким тираном. Наталя боялася зайве слово сказати, а після його «концертів» мусила ночувати у сусідів. Бувало, що телефонувала до сестри посеред ночі і плакала, що не може зайти до хати, бо він зачинився із середини. – Не знаю, чому Наталя терпіла його, – дивується сестра. – Пам’ятаю, торік, на Зелені свята, він розбив їй голову сковорідкою. Я приїхала до них в гості, Олександра тоді не було вдома, пішов на риболовлю. Наталя вийшла мене зустріти, а я дивлюся – в неї голова в крові. Зайшли до хати, а там кров – на підлозі, на грубці… Я обурилася, пригрозила, що піду в міліцію, напишемо заяву, знімемо побої. Але Наталя стала у дверях і сказала, щоб я не лізла, куди не треба. Так і залишили той випадок… Олександр, кажуть, був першим коханням Наталі. Вони зналися ще з юності, він був її першим коханням. Наталя проводжала його в армію, писала листи… Але Олександр, коли повернувся додому, покинув її. Одружився з іншою. Наталя довго побивалася. Згодом Наталя теж вийшла заміж, але у 2005-ому році чоловіка збила машина. Олександр на той час теж розлучився із дружиною, щоправда, у них народився син. А у 2007 році вони знову зустрілися, і з того часу жили разом. У селі роботи не мали, а тому їздили на заробітки до Польщі. Того разу Наталя теж збиралася за кордон, але без Олександра, бо йому поставили депортацію. Однак він, очевидно, не хотів відпускати дружину саму і вирішив утримати її таким нелюдським способом… – У нас не було жодних передчуттів біди, – каже Галина Василівна. – Я телефонувала до неї напередодні, бо нам привезли запрошення на роботу до Польщі, але Наталя сказала, щоб вони були в мене. У мене також були її закордонний і український паспорти. Раніше я не брала до уваги, чому вона залишає документи у мене, а тепер думаю, може, боялася, що Олександр порве їх, а може, хотіла мати можливість утекти в разі чого. Поховали Наталю Гаврилюк 27 лютого у рідному селі біля могил батьків. Провести в останню путь Наталю зійшлися усі рідні, знайомі, однокласники і друзі.

Редакція ДОБИ

Опис відсутній

Читайте також