Особистий блог журналістки та поетки Світлани Андріїшиної

"Російський дятел" (The Russian Woodpecker, 2015) - перш за все, це нетипова документальна стрічка, від яких, зазвичай, стає нудно десь на половині хронометражу.
Вдало змонтовані кадри, красиві титри і спеціально написана музика - роблять свою справу.

А ще те, про що розповідає головний герой - ексцентричний український художник Федір Александрович - змушує думки у голові хаотично рухатись та змінюватись впродовж перегляду, коливаючись між ідеями про всесвітню змову і звичайними співпадіннями (хоча вірити у співпадіння у наш час - це як мінімум нелогічно). Проте ніщо не буває однозначним, як і тема, яку вирішили дослідити у цій документалці.

Перший шар цієї історії розповідає про те чи була Чорнобильська катастрофа випадковістю, а чи чітко спланованим задумом радянських політиків. Однак, як це часто буває у розслідуваннях, розкопуючи один шар, герої потрапляють на інший, ще більш неочікуваніший і дивніший, ніж перший.

Йдеться про загадкову "Дугу", побудовану зовсім поруч із Чорнобильською АЕС зі незрозумілою метою. Точніше за за офіційною метою все ніби-то зрозуміло, але між тим навколо неї виринає багато ниточок, котрі ведуть до зовсім несподіваних відповідей. Власне, фільм і розкаже про ці отримані відповіді, при чому місцями вони можуть бути діаметрально протилежними - залишаючи вибір у що вірити на розсуд глядача.

Основне ж, що хоче сказати ця стрічка і від чого убезпечити - це від впевненості, що Радянський союз зник давно і безповоротно, оскільки його примарні тіні та відголоски ховаються в людях, котрі досі вірні неіснуючій державі і тримають при собі таємниці, котрі давно б мали стати надбанням громадськості, але таке хіба що можна уявити в паралельній реальності, шкода, що не в цій.

Все пов'язане між собою - і те, що відбувається зараз в нашій країні бере свій початок ще в минулому, хочемо ми в це вірити чи ні. Тому слід прислухатися до таємниць минулого, розшифровувати їх, щоб нарешті переставати жити в омані.