Блог

Опис відсутній

Бадьорий дух не знає страху перед смертю

Блог отця Ореста Глубіша

Коли почуєш про смерть душі, то не подумай, що душа справді вмирає, адже вона безсмертна. Смерть душі – це гріх і вічна кара. (Св. Іван Золотоустий)

Свого часу в матеріалі «Здоровий розум у здоровому тілі» я висловив деякі міркування з приводу цікавого і глибокого у філософсько-богословському плані тексту одного з творів римського поета Ювенала, в якому йдеться про те, що не завжди в здоровому тілі буває здоровий дух. Навпаки – здоровий розум, душа повинні керувати тілом. Сьогодні, коли перед великим святом Зіслання Святого Духа ми відзначаємо так звану заупокійну суботу і на Святих Літургіях, Панахидах молимися за душі померлих наших рідних, друзів, знайомих, хочу продовжити свої роздуми над сутністю людської смерті. Спробуємо з’ясувати, чим вона є для нас і як ми повинні ставитися до цього феноменального явища, як сприймати, розуміти усе, що з волі Божої відбувається з нами. Розмірковуючи над цією важливою темою, хочу зосередити вашу увагу над ще однією фразою поета: «Бадьорого духу проси, що не знає страху перед смертю, що шанує за дар природи (читай – Бога) межу свого життя, що в змозі терпіти ускладнення, які завгодно». Певна річ, слова «бадьорого духу проси, що не знає страху перед смертю», для нас, християн, означають не що інше, як просити у Всевишнього благодаті Святого Духа, яка сповнила б нас вищою Божою мудрістю, через призму якої ми будемо сприймати будь-які закономірності людського буття. У тому числі – проблему життя і смерті. А якщо точніше – основну причину такого короткого перебування людини в земному світі.

Якщо завдяки Богові ми осягнемо цю вищу (небесну) мудрість, то, перефразовуючи слова Ювенала, ми й справді не матимемо страху перед фізичною (біологічною) смертю і вважатимемо за дар Божий межу свого життя. Лише тоді зрозуміємо, що після тілесної смерті людське життя не припиняється, а продовжується у вічності, в потойбічному світі. Що смерть нашого тіла стається з причини первородного гріха, який вчинили Адам і Єва. Однак завдяки милосердю і великій любові до людського роду Всемогутній Бог посилає на землю Свого єдинородного Сина, який рятує нас від вічної загибелі, тобто від духовної смерті. Фізична смерть є брамою, через яку ми переходимо до Господа. Згадаймо Христові слова: «У домі Мого Отця осель багато… Я іду, щоби приготувати вам місце… І що найголовніше: «Я хочу, щоби вони були там, де Я». Очевидно саме тому святий апостол Павло так спокійно і врівноважено ставився до тілесної смерті, коли говорив: «Вибранці Божі – це ті, які смерті не бояться, бо для них життя – Христос, смерть – бажання, придбання, здобуток… Для мене померти – не означає втратити тимчасове життя, а ввійти у вічність».
Звичайно, якщо ми не живемо цією вічністю вже тепер, у земному світі, то смерть для нас буде чимось страшним жахливим, великою втратою. Але якщо ми все таки зрозуміли, пережили свою приналежність до вічного життя, то смерть для нас тоді не є страшною, а повнотою життя. Це своєрідне «знімання одягу», що відбувається на короткий час, щоби отримати його в очищеному, просвітленому вигляді. До речі, давні люди, мудреці, як і святі нашої Церкви, сповнені благодаттю Святого Духа, вважали смерть благородством, оскільки вона веде нас до Бога. Вони раділи з цього приводу, адже зі смертю закінчуються терпіння, хвороби, клопоти. Ці мудрі люди були переконані, що в Потойбіччі, за тією таємничою заслоною, є життя вільне від земних тривог і незалежне від багаств, насолод і приємностей. Очевидно саме тому під час похорону співаємо, що душа померлого іде туди, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безкінечне.


Читайте також