Блог

Опис відсутній

"Зірки "Сузір'я" варті свого світла". В тернопільському драмтеатрі не вистачило місць

Тремтиш, переживаєш, зараз твій вихід на сцену. На обличчі грим, приклеєні довгі шевченкові вуса, обтесана палиця і одяг старця. Вистава триває вже більше години, та ще до початку вірив в успіх її. Інакше й не могло бути, адже повітря глядацького залу наповнив аншлаг. Третій дзвінок ніяк не звучав, хоч оплески з нетерплячого партеру ворушили закулісся. В передніх рядах напевно не знали, що позаду на вході ще кілька десятків людей прагнули навіть стоячи дивитись на сценізацію історії Українського Народу.Тернопільський академічний драматичний театр імені Тараса Шевченка вперше за останні роки зіткнувся з проблемою недостатньої кількості сидячих місць. Симпатична адміністратор Драмтеатру раз по раз прибігала сказати головному режисеру, що продубльовані квитки, що немає де розсадити глядачів, що люди виламають двері, якщо їх не пустять. Техперсонал зносив додаткові крісла з різних куточків свого колізею, а якийсь дядько так і залишився стояти, обпершись на одвірки вхідних дверей в ложі глядачів. І ось нарешті прозвучав третій дзвінок разом з проханням виключити мобільники. Заграла музика, щезло світло, зал завмер. Піднялася інермедійна куліса. А світло так щезло, що і сцена, і глядачі, і навіть симпатична адміністратор Драмтеатру опинилися на кілька секунд в повній темряві, лиш червоний тьмяний прожектор пурпурово освітив двох неймовірно красивих і талановитих дівчат, якими пишається колектив аматорського театру "Сузір'я". Оце була мить, коли здавалося, що так і йтиме вистава в тьмяному червоному блиску. Та раптом електрик включив софіти. Вистава почалась! Ой, а скільки хвилювання було перед нею. Я схиляю голову перед людиною, яка місяцями плекала в нас таланти. Орест Іванович Савка, чиє серце найсильніше билося в неспокої за "Сотниківну", зіграв найголовнішу роль у цій виставі. Він - головний режисер не просто створеного ним театру "Сузір'я", він - світоч театрального мистецтва. Він кожному з нас передав іскру, яка запалювала бажання віддатися поповній, зіграти не просто роль, а жити на сцені. Глядачі це бачили, і їхні аплодисменти на стоячи, фурор і подяка ми, актори, отримали саме завдяки геніальному режисеру. Мені було шкода змивати грим, бо не знаю, коли наш наступний вихід, коли знову ламатимуть двері глядачі. Може скоро, може не в Тернополі, а може завтра знову генеральна репетиція... От би хтось виламував двері державних діячів заради того, щоб знову бачити "Сузір'я" на сцені. Після вистави нам говорили, що ми ніякі не аматори, що ми - професійний театр, що перед нами не можна опускати куліси і гасити світло. Це було приємно, аплодисменти ще досі чутно в порожньому залі, хоч публіка розійшлась і додаткові крісла віднесли назад. Мені навіть було байдуже, що дехто зі знайомих не впізнавав мене у гримі, значить грав так, як треба. Усі зірки "Сузір'я" молодці, вони варті свого світла! І варто кожному жити театром, навіть якщо головну свою роль граєш не на сцені, а десь за кулісами.


Читайте також