Черги у кінотеатрі - я вже не вірила, що таке колись побачу. Та ще й до всього на український фільм. "Поводир" стартував у прокаті 12 листопада і відтоді я безуспішно намагалася на нього піти - щоденно заброньовані місця чи не на кожний сеанс ( 4 покази вдень - виявилося надто мало). Тож залишалося вкотре переносити похід до кінотеатру і просто читати чергову негативну рецензію десь у мережі. Я вже знала, що Джамала десь там не додала драми, що фільм занадто сумний, починаючи від сюжету і закінчуючи кольорами кадрів, що головна думка занадто пропагандистська і взагалі як його можна номінувати на Оскар... Від цієї критики натомість ще більше хотілося побачити усе на власні очі чи точніше "побачити серцем". Тож я кілька разів передивлялася трейлер і уявляла, яким цей фільм може бути насправді. Цього разу зал не був вщерть заповнений, залишилися вільні місця, але як для трохи більше тижня після початку прокату, глядачів було більше, ніж достатньо. Фільм почався якось раптово. Не було оцих розлогих повільних вступів - чим любить зловживати наше кіно. Потім виявилося, що ця динамічність притаманна усій стрічці, тож обійшлося без довгих очікувань на наступний кадр. Натомість спочатку важко було зрозуміти хто є хто і не заплутатися у прізвищах через оцю швидкість. Все стане зрозуміло згодом. Бо у цій стрічці варто насолоджуватися естетикою кадрів, вдивлятися і, можливо, впізнавати локації (Тараканівський форт, Харків та ін.), насолоджуватися рідними неймовірними краєвидами, дивитися на сонячне світло, запам"ятовувати сказані слова...а вже потім аналізувати і думати про сюжет. У цій стрічці є історія і є головний герой-хлопчик, якому безапеляційно віриш протягом усього фільму. Як і кобзареві чи точніше кобзарям. А все інше - антураж. І слоган фільму ніби натякає, як варто дивитися цей фільм: "Закрий очі. Дивись серцем". І коли ти чуєш, що у залі тиша, ніхто гучно не жує свій попкорн і не сьорбає колу, а десь навіть хтось шморгає носом від сліз, то розумієш - чого варта критика, якщо серце каже щось зовсім інше... І для мене фінал у цій стрічці зовсім не сумний - він має надію... для всіх нас, у тому промінні світла...