Захтів си якось вуйко Стефко поїхати на море в Жилізний Порт, віддихнути від всеї ґосподарки. Але не так то зара всьо просто як колись, колєґи підмовили на всіляке дуреньство, десь в бабских журналах вичитали. Сказали, жи тре поголитисі попід пахи, підкачатисі, особінно прес, би з їдного кубіка зробити хоть шість. Ну і пігнав він навпростец через сусідове подвіри до ґамазину, накупив ріжних кольорових мастик, би смаруватисі. А ті холєрники ше включили му їкогось ютуба, там де хтось волоссє скотчом виривав. Ото вже було криків на всьо село, я думав, жи то хтось кнура ріже, вжем свіжини сі захтіло, в носі гет закрутило, а то Стефкови робили як її там називают – дебіляцію. Три дні хлоп не міг стулити руки докупи. Плечі вже мусили так брити, би менче боліло. А єк бідака зачив качати той француватий прес, шось там стриґнуло в дисках і виріс му горб, гет майка трісла. Так ні на море не поїхав, ні пресу не накачав. Заким лежав в шпиталю три неділи на витяжці, то вобріс волоссьом, як той Лесь Драчуків. Зачало йому під ґіпсом всьо свербіти, а то жи не міг сі почухати на спині, то проросло через тотой ґіпс. Вже як його знімали, то мав ше їдну епіляцію. Не то шо волоссє, а ше кавалками шкіра позлізала. Прописав ‘му дохтор два роки не пливати і сонця не видіти, аби тая вся шкіра позаживала і не припалиласі. Але ж гроші на курорт назбирав, тому аби не розстроюватисі, купив си великий плазьмовий лівізор, попросив малого, аби йому г місті накачав з інтернату якихось кінів про море. То так вже всі з него сі сміяли, як він виносив того лівізора надвір, лягав на тачки, робив си коктейля з кефіров і самогонков тай дививсі Спасатілів Малібу. З того жалю Ґєнко Медведів і Ладзьо з Бернадівки налапали на ставі пару відер раків, прийшли Стефка відвідати. Наварили в літній кухні, накалатали бутель спірту, понаїдалисі, гет сі вуха рухали. А з тими раками, жи лишилисі – задумали грати в перегонки, чий рак скорше добіжит від порога до брами, того возят на тачці вколо хати. Люди як то-то через пліт зовиділи, то вже подумали, жи їх білочка хапнула. Думали і до дільничого заяву писати, і посилати машину по ксьондза з Колодіївки, але де там, шкода стало, бо хто їм дах перекриє, стіни панеліми виложе, хто повезе кіньми зерно до млина? А Стефко тілько думав про море і шо робе му писок в писок штучне диханнє сама Памелка, та з великими вочима. І потекла му по пампулі сльоза, а з писка – слина. Так зацямканий і заснув, аж заким не почав тим слюнов сі давити. Ґєнко з Ладком то зовиділи і зачали ‘го штуркати по спині, якраз в тім місцю, де шкіра позлазила. Чуют, жи Стефка так болит, але сказати ніц не годен, но очі повилазили і стали як цицки в продавщиці. То шо мали робити? Розіграли на чувачі, хто буде робити теє штучне диханіє. Випало Ґєнкови. Повитирали файно спіртом писок, ше по стопідисєть для храбрості тай давай сі цілювати. Як дмухнув Ґєньо Стефкови того перегару, то ше їдну легеню вобпалив всередині. Правда, хлоп вже перестав задихатисі. Повезли його ґалярмово в Бірки до лікарні, там ше мусів два місяци пролежати в ринімациї. На тому те літо йому сі скінчило, більше ніґди не хтів на курорти їздити. І снитьсі му білий корабель, чайки літают, а він їм насипає ґрису і січки, дельфіни співают червону руту, хек з сардінами кружляют хороводи, стерлядь, хамса, путасу – всьо є, чисто всьо як в байці. Стефко запихає лаби в теплі хвилі, на шкарпитах сандалі, дриґає ними поволи, витігає з-за вуха камінецподільську пріму, закурує тай прицьмакує. А туво не знати відки підпливає акула, зубів в три ряди, плавники як лєзвія, вочі як дві балії і він зо всьої сили зачинає товчи ї ногами, відбиваєсі як годен. І чує ту Стефко, жи шось мокре тече по литках, втворає вочи, а то він перевернув качочку, жи медсестра Любця під него підставила. А най го шляк трафит ясний з тими кораблями, вже сі наплавав! Вже як виписали з лікарні, то навіть на рибу до Дичкова більше не їздив. Перейшов хлоп но на мнясо і бараболі. Стало ясно, жи нема чого десь там їздити, де не тре. Маєш свого города, то ґаруй. Най там на морі ті, жи в них ніц не росте, рибу лапают. І так він зацінив ті свої маєтки, так їх полюбив, жи почав їздити по районах з тренінгами і вчити людий, як то має бути. Хочеш моря – викопай си в садку яму, насип солі, тай пливай на здоровлє. Вивчивсі Стефцьо на фільософа, написав пару книжок, продав їх за великі гроші, ну а за них рішив поїхати на море. Так сі там і втопив, бо нема чого протів власної фільософії йти.