Не встигла я переварити усі тонни вражень від попереднього 7-го Львівського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів "Wiz-art", який був у липні 2014-го, як ось уже відбувся і 8-ий.
Темою цього кінофестивалю стало майбутнє. Так, саме майбутнє, яке творимо ми усі вже сьогодні, зокрема, і через кіно.
“Ми хочемо творити завтра, не чекаючи, доки хтось це зробить за нас. Культура і кіно зокрема на фоні недолугої гуманітарної політики та занепадницьких настроїв в Україні виглядають недооціненими. Кіно здатне оперативно реагувати і рефлексувати на суспільні процеси, а, отже, формувати основи світогляду. Я маю на увазі здорові рефлексії, а не пропагандистську машину на кшталт російської. Всі знають, але небагато людей справді усвідомлюють, що завтра - це те, що ми готуємо сьогодні. Культура будує підґрунтя для виходу з кризи.” — розказала про головну ідею цьогорічного "Wiz-art`у" директорка фестивалю Ольга Райтер.
Із заявлених стрічок у програмі фестивалю, цього разу особливо виділялися ті, що входили до національного конкурсу. "Фокус на Україну" був різноплановим: сумним і веселим, а ще неймовірно цікавим і красивим.
Особливо вражало те, що більшість стрічок були режисерськими дебютами, однак за силою подачі і вмінням вразити - відчувалася досвідченість і вміння здивувати глядача.
Серед тих стрічок, які запам'яталися: "Як Шевченко шукав роботи" - екранізація одноіменного оповідання письменника Осипа Маковея за 1919 рік. Ця уже майже сторічна історія зуміла вразити тим, як попри все, у суспільстві нічого не міняється, навіть якщо знайти роботу вирішує сам Тарас Григорович Шевченко у науковому товаристві, що носить його ім'я. Іронічно і смішно, якби не було так боляче правдиво. Хотілося б, щоб цю короткометражку показали у школах, а іменем Шевченка нарешті перестали зловживати.
Дебютна режисерська робота сценаристки Марисі Нікітюк "В деревах" зуміла розсмішити живою вуличною мовою і недолугістю головних героїв - двох грабіжників, котрі злякалися собак і змушені були дряпатися на дерева. Та все ж навіть тут було місце для серйозних роздумів про людей і їх місце у суспільстві, хай і відсторонено.
У короткометражці "Берци" викривання недоліків української ментальності стає вже більш вираженим. Тут, теж у саркастичній формі, переповідається історія одного горе-студента, котрий бреше мамі, що служить у армії, а сам тринькає на розваги її гроші, котрі та пересилає із Польщі, де тяжко працює. Смішна правда - ось так можна охарактеризувати цю історію і вона теж варта того, щоб її побачили якомога більше людей, особливо студентів, котрі звикли вирішувати усі проблеми за батьківські гроші.
Продовженням соціальної теми стала і стрічка "Я тебе знаю", котра знімалась у Львові, а тому була по-особливому красива, завдяки впізнаваним краєвидам та вуличкам із бруківкою. Тут, на відміну від "Берців", син не хоче брати грошей від матері, яка важко працює, і обурюється, коли та поза його спиною купує йому квартиру у новобудові. Але драма постає в іншому - мама випадковим чином дізнається, чим хлопець заробляє собі на життя і від цього її охоплює ще більший розпач. Втім, фінал стрічки не дає однозначної відповіді, мати і син сидять на лавці, нарешті усвідомлюючи все, про що раніше мовчали.
Було і три історії про вічне - про любов. Дещо незвичну любов, у найкарколомніших її проявах. "Віддалік" режисерки Катерини Горностай нарешті дав відповідь на болюче питання, що буває опісля обіцяної вічності разом. Дванадцять хвилин подружньої прози за довгою розмовою перед тим, як заснути. Відверто, але так приємно, що у нас теж є таке кіно.
"Віддалік"
Стрічка "Листопад" теж була про любов, хоча на перший погляд могло здатися інше. Двірничка, загортаючи зранку купи осіннього листя, випадково "знайомиться" із підозрілим чоловіком, який немовби з'явився нізвідки. Він просить її про допомогу і напрошується в гості, а далі намовляє жінку не здати його міліції. Проте у фіналі жінка знову залишається сама, але тепер уже з іншим баченням реальності - її життя уже ніколи не буде таким, яким було до цього. Неймовірно глибока оповідь з мінімальною кількістю діалогів, зате з максимальною кількістю щирості і наближенням до реальності.
"Листопад"
Фінальною ноткою позитиву в українській програмі стала стрічка "Давай не сьогодні" Христини Сиволап, котра отримала премію у категорії "Найкращий короткометражний фільм" на 26-му італійському кінофестивалі The Best Short Film. Невимовно красива історія про любов двох стареньких, які у душі все одно залишаються вічно молодими. Нам бракує саме таких щирих історій, де сум буде десь далеко на задньому фоні.
Окремо хочеться відзначити спеціальну феміністичну програму "Її ролі", де об'єднали стрічки про жінок і для жінок у незвичних та звичних ракурсах. Залишається сподіватися, що вже найближчим часом тематично схожі фільми зніматимуть і у нас, бо це вкрай потрібно і не тільки жінкам.
Щодо міжнародної конкурсної програми, то тут вразили стрічки "Сини", "Светр", "Подарунок на день народження", "Гріх на душу", "Підвезти Майкла" і "Батько". Прикметно, що жодна з цих стрічок не могла похвалитися позитивом, його там майже не було, окрім стрічки "Подарунок на день народження", де йшлося про двох молодих людей, які раптово усвідомили себе дорослими, проте і досі продовжували поводитися, як діти.
Що ж до переможців, то ними стали наступні стрічки:
ПРИЗ ГЛЯДАЦЬКИХ СИМПАТІЙ – національний конкурс ДАВАЙ НЕ СЬОГОДНІ Христина Сиволап.
НАЙКРАЩИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФІЛЬМ - національний конкурс ВІДДАЛІК Катерини Горностай.
ПРИЗ ГЛЯДАЦЬКИХ СИМПАТІЙ – міжнародний конкурс ТОЙ ДЕНЬ МІСЯЦЯ Жірасая Вонґсутін.
НАЙКРАЩА ОПЕРАТОРСЬКА РОБОТА - КОРАБЕЛЬНА АВАРІЯ Морґана Кніббе.
НАЙКРАЩИЙ СЦЕНАРІЙ - МИСТЕЦТВО Андріана Сітару.
НАЙКРАЩИЙ РЕЖИСЕР - БУРЕВІСНИКИ Леа Місіус.
ГРАН-ПРІ - ХАЩІ САТАНИ Віллі Ганса.
І кілька слів наостанок. Якщо вірити, що кіно - це відображення нашої реальності, то нам ще працювати і працювати над тим, щоб вона ставала кращою, але добре, що є стрічки, де можна побачити чужі помилки і, можливо, оминути їх в майбутньому.
